Владислав Дніпровський - Воля героя, Владислав Дніпровський

Було б дурістю з твого боку сподіватися, що я почну з тобою возитися. Ти надто нікчемний для цього. А амулет просто повернувся до свого справжнього власника, тут вже вибачай. Але в пам’ять про Марію, треба зазначити, вона була ще тією штучкою, я все ж хочу дати тобі шанс.

На столі лежить карта володіння мечами, Марія прекрасно володіла ними, соромно, що її нащадок такий нездара. Також ти знайдеш одноразовий артефакт для створення стабільного особистого порталу. Просто капни на нього своєю кров’ю, і він створить постійний прохід для тебе в один із відвіданих тобою світів.

Цей Уламок Астралу стабільний і прихований, ніхто тебе тут не потурбує. Але перебувати тут без перерви можна не довше ніж двадцять годин, за вашим часом.

Сподіваюся, колись ти станеш гідним своїх предків. Удачі.

Майже твій дідусь, Барон Субота.

— Дідусь, мля! До біса таких родичів! Зжер би мою душу там на площі разом із рештою й не подавився. — Мігель ходив по кімнаті та намагався зібратися з думками. — От же прабабуся вичудила, женихів вибирати вона явно не вміла. Або вміла… Це з якого боку подивитися…
Щоб заспокоїтися, він схопив карту.

«Гранд-майстер меча»

Пасивна навичка, золота

Дає знання і вміння володіння мечами рівня гранд-майстра. Обережно: ваше тіло може бути непридатним для деяких прийомів.Вимоги: один із титулів — «Герой», «Рятівник», «Лорд Війни», «Захисник» або «Вбивця».

— Чудово! — радісно потираючи руки, усміхнувся Мігель. — З цим мої можливості сильно розширяться. Разом із картою «Палаючий меч» це буде імба!Пів години хлопець гортaв Книгу, щось підраховував і жував знайдене м’ясо. Потім голосно захлопнув її, підхопився та відкрив скриньку. Усередині лежав невеликий фіолетовий камінь.
— Капнути кров’ю? Та легко. — не роздумуючи, хлопець штрикнув ножем у долоню й стиснув у ній артефакт.
Виберіть світ для активації стабільного особистого проходу:
- Земля
- Толман
- Даймінос
— І куди мені? — задумався Мігель. — Хоча, що тут думати? Земля? Я там помер. І нічого там мене не чекає. Толман? Навіть не смішно. Я, крім печери, там нічого й не бачив. Ні, вибір насправді лише один. Система прозоро натякнула, що невирішені проблеми будуть переслідувати мене вічно. Пора спокутувати гріхи свого минулого, а заодно поховати одного наркобарона. Хм… Або нарколорда… Чи, може, нарковампіра? А! Неважливо!

Він упевнено обрав «Даймінос» і зробив крок у фіолетову мряку, що з’явилася.

З книги «Настанови молодим паладинам» Фергуса Першого Магістра, редакція 185 року від Повернення Світла:

«… Обманути себе легше, ніж когось іншого, адже ви – той, кому довіряєте найбільше. І цей обман породжує брехню і хаос навколо вас. Тому завжди будьте чесними із собою. До зустрічі зі Святим Максимусом я обманював себе, хоч і знав, що ідеали, за які борюся, хибні. Але заплющував очі, намагався виправдати їх, знайти пояснення. Та завжди глибоко в душі, дивлячись у голодні очі селянина, у крик вченого, який горів на вогнищі, чи в подих матері, у якої відбирали дитину, я розумів, що стою за неправу справу. Слухайте своє серце, воно ніколи не обмане і не зрадить вас. І завжди робіть так, як воно велить…»

З мемуарів Світлої Агнесси, засновниці першого монастиря ордену Сестер Милосердя:

«… Тоді моя метушлива душа дізналася, що існує й інший шлях. У своїй сліпоті я бачила лише дорогу в темряву. Вона здавалася мені порятунком від безпросвітного мороку, який заполонив усе навколо. Здавалося, що гірше вже бути не може. Минув час, і я усвідомила, наскільки помилялася. Темрява значно гірша за ту сірість, яку породила Церква Покаяння. Завжди є щось гірше. Падати в безодню можна нескінченно, адже вона бездонна.

Але тоді молода дівчина цього не знала. Дякую великому Артіусу, який послав до мене Святого Максимуса. Обідраний, брудний чужинець шукав залишки Світла у цьому світі, повному мороку. Шукав іскру, надію на повернення, але її не було. Раз у раз він випробовував людей, але не знаходив того, що шукав. Поки не зустрів одну дівчину. Її вчинок заспокоїв його. Він зрозумів, що не все ще втрачено.

Лише кількома словами він зумів відкрити мені очі на інший шлях. Вселити надію. Подарувати ту соломинку, за яку я змогла вхопитися…»

З «Книги Світла» архієпископа Лероя Визволителя, 56 рік від П.С.:

«… Тоді я й прозрів. Артіус випробовував мою віру на міцність. І не лише мою. Він випробовував усіх нас. З палаючою душею я боровся за істину віру все своє життя. І лише після численних втрат, коли майже повірив, що світло покинуло нас назавжди, він послав мені знак. Послав свого пророка, якого я, засліплений болем від втрат, не зміг одразу розпізнати. Тепер я розумію, що тоді моя боротьба не була праведною. Я називав себе «Останнім послідовником істинної віри». Але я помилявся, я був лише послідовником своєї гордині. І лише змиривши її, я отримав спасіння. Немає єдиного трактування волі Артіуса. Ніхто не може привласнити собі честь говорити його голосом. У кожному є його частинка, і кожен виконує його задум.

Коли Святий Максимус здолав темного бога і впав, поранений, на землю, єдине, про що він просив Артіуса в останні свої миті, це повернути до життя всіх людей, убитих темною силою. Не зцілити свої рани, а зцілити людей. Йому було байдуже, чи це простий селянин, лицар, чи інквізитори, які палили його на вогнищі. Він проявив милосердя і просив за всіх. Такими і ми маємо бути…»
 

Ось і закінчилися пригоди Максимуса у світі релігійних фанатиків. Та чи закінчилися вони взагалі, залежить лише від тебе, любий читач. Буду дуже радий, якщо ти поставиш вподобайку і підпишешся на мене. Це дуже важливо для розвитку історії. Також, не забудь залишити коментар. Дякую за витрачений час на мою історію, сподіваюся вона тобі сподобалася.