Верефрі - Це наш секрет..татусь, Верефрі

Аорон під’їхав до місця через кілька хвилин після її повідомлення. Коли Емі побачила його машину, серце її різко забилося. Виходячи з авто, Аорон виглядав так, наче тільки що вийшов з серйозної розмови — в темних джинсах і чорному пальті, що підкреслювало його струнку постать. Він зняв темні окуляри і, побачивши Емі, його обличчя розцвіло в теплому усміху.

—Я ж казав, що ми маємо зустрітись на твоїй території,— сказав він, наближаючись до неї.

Емі стояла на місці, її серце продовжувало швидко битися. Вона відчула, як її горло пересохло від очікування, і злегка тремтіла, хоч і намагалася залишатися спокійною. Вона була просто у вітровці, але здавалося, що нічне місто й небо навколо, з усіма своїми таємничими звуками, створюють атмосферу чогось нового й неочікуваного.

Аорон наблизився до неї і, не кажучи ні слова, обійняв її. Тепло його тіла передавало їй відчуття безпеки, і вона відповіла на його обійми, притискаючись до нього. Її пальці мимоволі обвилися навколо його шиї, і серце почало битися ще швидше від його доторків.

Він поцілував її в лоб, а потім повільно опустився до губ. Їхні поцілунки були м’якими й ніжними, наче вони обидва довго чекали цього моменту. Поступово поцілунок став більш пристрасним, їхні губи, руки, дихання злилися в єдиному потоці. Вони відчули, що це було більше, ніж просто бажання — це було щось важливе, нове, що вони обидва хотіли пережити разом.

Аорон розірвав поцілунок, відсторонившись на мить, але його руки залишались на її спині. Він дивився на Емі з таким виразом, який можна було б назвати водночас ніжним і задумливим.

—Ти така… завжди особлива,— сказав він, тихо, немов просто для себе.

Емі посміхнулась, трохи відступивши назад, і запитала: —Що ти думаєш про цей день? Про сьогодні?

Аорон посміхнувся, його очі блищали в темряві нічного міста. —Цей день? Не знаю… він дуже різний для кожного з нас, але ось, стоїмо ми тут, і це вже багато чого варте.

—Я й не думала, що буду тут, біля твоєї таємної квартири, у цю годину ночі,— відповіла вона, легким рухом скидаючи волосся з плеча. —Але чому не говорити про наступний день народження? Твоє, я маю на увазі…

Аорон засміявся, трохи хитаючи головою.

—Ти хочеш поговорити про мій день народження?— запитав він, заглядаючи в її очі з інтересом. —Ти ж точно не забула?

Емі пожала плечима, її погляд став більш серйозним.

—Ну, не те щоб забула… Можливо, навіть подумаю над тим, як його зробити незабутнім.

—Тобі не треба було б турбуватись, — усміхнувся він, відчуваючи, як його серце розцвітає від її слів. —Знаєш, мені важливо не стільки те, як це святкується, скільки те, хто буде поруч.

Емі дивилась на нього, трохи збентежена.

—Я думаю, ми обидва знаємо, хто буде поруч в такий момент,— сказала вона тихо, з відтінком ніжності в голосі.

Він підійшов до неї ще ближче, і на мить просто стояв, спостерігаючи за нею.

—Ти не хочеш планувати нічого особливого для цього дня?— запитав він. —Може, ще одне святкування на твій смак, тільки для нас двох?

Емі, трохи задумавшись, подивилась на нього.

—Я думаю, ми зможемо зробити це незабутнім, якщо ти пообіцяєш, що візьмеш участь у всіх моїх ідеях,— — сказала вона з усмішкою.—І ще… розкажеш мені про свій день народження, коли настане час.

—Ти справжній майстер придумувати сюрпризи,— сказав Аорон, і вони обидва засміялись.

—Може, на твій день народження я тебе здивую чимось дуже несподіваним?— сказала Емі, нахиляючись трохи вперед, посміхаючись знову.

—Я чекаю, сонце,— сказав Аорон, і вони знову поцілувались, відчуваючи, як кожна мить наповнюється новими емоціями і відчуттями, що тільки починають розцвітати.

Вони йшли по місту за руки, поглядаючи на вечірнє освітлення і м’яку атмосферу навколо. Емі почала помічати, як місто виглядає по-іншому в нічний час — більш романтичним і загадковим. Аорон, з посмішкою на обличчі, тримав її руку, а їхні кроки стали більш синхронними. Вони обирали місця для фотографій: на тлі старовинних будівель, під яскравими ліхтарями, де на кожному кроці було відчуття приватності.

—Я хочу мати з тобою фото,— сказав Аорон, зупиняючись на мить і поглядаючи на неї з особливим поглядом. —Навіть там, де ми будемо цілуватися.

Емі всміхнулась, її серце пришвидшилось. Вона відчула, що це буде не просто фото, а спогади, які залишаться з ними.

_Я за,— відповіла вона, беручи ініціативу в свої руки. —Давай віддамося наповну і зробимо ці фото справжніми. Ти ж хочеш побачити, як ми виглядаємо, коли нас не стримує нічого?

Її слова торкнулися його, і він посміхнувся ще ширше. Вони почали фотографуватися, не замислюючись, чи буде це виглядати природно або ідеально. Кожен момент, коли вони цілувалися, трималися один за одного, виглядав щиро і гармонійно. Вони не боялися відкрито показати свою близькість, навіть якщо хтось міг випадково побачити їх.

Ці фото були для них, для тих миттєвостей, коли вони відчували себе справжніми разом.

Вони вирушили до таємної квартири Аорона, проходячи через вузькі вулички міста, де ніщо не відволікало їх від власних думок. Повітря було прохолодним, і вони йшли разом, притискаючись один до одного, відчуваючи, як між ними зростає ще більше довіри та прив’язаності. Емі посміхалася, відчуваючи, що цей момент — один з тих, які не хочеться забувати.

Коли вони дійшли до будинку, Аорон подивився на Емі з усмішкою і відкрив двері. Вона подивилась навколо, намагаючись зрозуміти, чому він так ретельно ховає це місце. Та йому вистачило одного погляду, щоб вона зрозуміла — ця квартира була частиною його приватного життя, місцем, де він міг бути самим собою.