Світлана Литвиненко - Приховані гріхи, Світлана Литвиненко

-Ти хочеш, щоб я називала тебе тато,- Поліна грайливо подивилася на нього удаючи, що вона не помічає ще будь-кого на кухні, ніби вона та Ігор тут знаходяться на одинці.

-У тебе є батько, тому до нього так і звертайся. А я для тебе Ігор Олександрович або просто Ігор. І, будь ласка, прояви ввічливість. Привітайся із нянею своєї сестрички.

-Як ти Ігорю вже встиг зауважити, що ти мені не батько, отож і вчити мене не треба. Це не входить у твої обов’язки,- ображено відповіла йому Поліна,- я звикла не помічати обслуговуючий персонал. Знай, Ігорю Олександровичу, я тебе ненавиджу.

  А потім Поліна різко розвернулася на своїх високих підборах і вийшла з кухні високо задравши голову. Емілія продовжувала стояти зберігаючи мовчання намагаючись не дивитися у бік Ігоря. Вона то здогадалася, що до чого і тепер чудово розуміла яка причина конфлікту між матір’ю та донько. Цією самою причиною був Ігор. Поліна закохана в Ігоря і відверто загравала з ним. Хоча, ще годину потому запевняла свою матір, що вона зустрічається з хлопцем. Та Емілія розуміла, що Поліна все то вигадала, щоб заспокоїти матір. Насправді немає у неї ніякого хлопця, і приїхала вона додому заради того, щоб відновити спробу зблизитися з Ігорем. А як же Ігор до цього відноситься?  Це більше цікавило Емілію чим відносини матері та доньки.

-Ви мабуть здивовані побаченим? – запитав Ігор в Еми.

-Я нічого не бачила і не чула. Мені треба йти, бо Софійка вже напевне прокинулася та чекає на мене.

-Ема, дякую вам,- сказав їй услід Ігор,- гарного вам дня.

-І вам гарного дня Ігорю Олександровичу.

  Але за якусь мить, несподівано для Емілії Ігор наздогнав її та доторкнувся до неї своєю рукою зупиняючи:

-Ема, зачекайте, будь ласка, я хотів вам пояснити те, що тільки-но відбулося.

-Ви не зобов’язані нічого мені пояснювати,- та насправді їй хотілося почути від нього те саме пояснення.

-Я хочу вас запевнити, що між мною та Поліною ніколи нічого не було і бути не може. Вона капризне дівчисько, яка нафантазувала собі хтозна-чого,- Ігор продовжував тримати свою руку на її плечові викликаючи в ній жар своїм дотиком.

-Вона закохана у вас,- наважилася промовити Емілія, відчуваючи, як глибоко всередині неї розпалюється буря незадоволення.

 -Я ставлюся до неї як до старшої доньки своєї дружини. І ні при яких би  обставинах, і ні в якому випадку я ніколи не звертав і не зверну на неї увагу як на жінку. Я хочу, щоб ви про це знали Ема,- для Ігоря  відтепер мало значення, що вона буде думати про нього.

-Я зрозуміла…

  Та їхню розмову перервала Неля, яка повернулася на кухню. Неля то звичайно зробила вигляд, що нічого не помічає, але у неї в цей момент з’явилося багато запитань які вона хотіла б поставити своїй подрузі.

-Отож…, не забутьте про тренажерну залу,- і Ігор вийшов з кухні.

  Емілія кинула швидкий погляд на Нелю і теж поспішно вийшла з кухні, поки подруга не засипала її питаннями. Втім, Ема розуміла, що уникнути цього не вийде. А які можуть тут бути питання? Чому його рука лежала у неї на плечі, або про що вони говорили? Але Емілія придумає, що сказати, щоб не викликати ніякої підозри. Не те що вона не довіряла Нелі, але ділитися тим, що її так турбує ще не була готова…