Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

— Десять секунд.

— Готуйтеся вимикати реактор і вдавати мертвих після удару

торпед, — наказав Мак-Давелл. — Якщо ми не загроза — вони не

вистрелять по нас іще раз.

— П’ять, — вела далі Аде.

— Чотири.

— Три.

— Дві.

— Одна.

«Кентербері» затрусився, і всі монітори вмить побіліли. Аде

різко вдихнула, і на цьому зв’язок із нею обірвався. Вищання

статики мало не розірвало Голденові барабанні перетинки.

Підборіддям він збив гучність та перемкнувся на канал до

Алекса.

Тяга «Лицаря» раптом упала до прийнятних двох g, а показники всіх сенсорів зашкалювали. Яскраве світло

увірвалося крізь неве ликий ілюмінатор атмосферного шлюзу.

— Алексе, що там?! Доповідай, Алексе! — кричав Голден.

— Боже милостивий... Ядерний удар. Вони підірвали «Кент», —

голос Алекса звучав тихо та пригнічено.

— Стан корабля? Доповідай про стан «Кентербері»! Мої

сенсори нічого не показують, усе просто залило білим!

Після чималої паузи Алекс нарешті вимовив:

— Мої сенсори теж нічого не показують, командире. Але про

стан «Кентербері» можу доповісти. Я його бачу.

— Бачиш? Звідси?

— Атож. Я бачу хмару завбільшки як гора Олімп. Командире,

«Кентербері» більше нема. Більше нема, командире.

«Такого просто не може бути», — протестували думки

в Голденовій голові. Такого не буває. Пірати не підривають

криговози ядерною зброєю. Вони нічого не виграють із цього.

Ніхто їм не заплатить. А якщо комусь дуже хочеться вбити пів

сотні людей, то набагато простіше увірватися в який-небудь

ресторан із автоматом напереваги.

Він хотів кричати про це, кричати на Алекса за те, що той каже

неправду. Але він, Голден, має зберігати спокій. « Тепер я тут

старий».

— Гаразд. Нове завдання, Алексе. Тепер ми свідки вбивства.

Треба повернутися до того астероїда. Поки я підготую

радіопередачу. Розбурхаємо всіх. Вони мають знати. А поки я

перезапущу сенсори.

Один за одним Голден повимикав усі сенсори та програмне

забезпечення, почекав дві хвилини, а тоді поступово запустив їх.

Руки трусилися. Його нудило. Він почувався так, ніби керує

своїм тілом по рації — і не знав, скільки з того відчуття було

викликано джином, а скільки шоком.

Сенсори ожили. Як і будь-який зореліт на космічних

маршрутах, «Лицар» мав радіаційні щити. До гігантської

магнітосфери Юпітера не підступишся без них. Проте Голден

сумнівався, що конструктори цього корабля передбачили

можливість детонації пів десятка атомних бомб поблизу. Та все-таки їм пощастило. Вакуум, звісно, відгородив їх від

електромагнітного імпульсу, але енергія самого вибуху цілком

могла розплавити кожен сенсор на судні.

Коли прокинувся радар, Голден просканував ділянку космосу, де раніше перебував «Кентербері». Жодного уламка, більшого за

футбольний м’яч. Перемкнувся на корабель нападників, що

неквап ливо віддалявся в бік Сонця на прискоренні в один g.

Жар обпалив Голденові груди.

Страху не було зовсім. Розширення артерій тільки посилило

його лють — у скронях гупало, кулаки стиснулися до болю

в сухожилках. Він увімкнув рацію і спрямував вузькопроменеву

передачу на ворожий корабель.

— Увага тій сволоті, яка наказала атакувати «Кентербері», цивільний криговоз, що зараз розвіюється хмарою пари по

космосу. Не сподівайся, що ти зможеш так просто звалити. Мені

пофіг на твої причини, але ти щойно вбив п’ятдесят моїх друзів.

І ти маєш знати, ким вони були. Тож посилаю тобі імена

і фотографії кожного та кожної, які загинули на тому кораблі.

Подивися, мудаче, що ти накоїв. Поміркуй про це добряче, поки

я з’ясовую, хто ти такий.

Голден вимкнув канал передачі голосу, завантажив файли

досьє екіпажу «Кентербері» й почав передавати їх на інший

корабель.

— Що ти замислив? — запитала Наомі позаду нього, не по

рації.

Вона стояла там, знявши шолом. Піт приклеїв її густе чорне

волосся до