Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

class="calibre1">чутно і клацає по клавіатурі. Він хотів би, щоб ці звуки

заколисали його до сну, проте джин бушував у кровоносній

системі. Сну в Голдені було менше, ніж будь-коли.

— Слухаюся, — сказала Аде кудись повз мікрофон.

Голден лише за секунду второпав, що вона говорить до Мак-Давелла. Він підвищив гучність, аби розчути, що мовить

капітан.

— ...основний двигун. Повний хід.

— Капітане, ми завантажені по вінця. Такою тягою просто

вирвемо двигун із кріплень, — відповіла Аде. Капітан, певно, наказав їй увімкнути рушій Епштейна.

— Пані Тукунбо. У нас... чотири хвилини. Якщо вирвете

двигун, я вас не штрафуватиму.

— Слухаюся. Заряджаю основний рушій. Установка на

максимальну тягу, — відповіла Аде, і на тлі її голосу заревла

сирена попередження про високі перевантаження.

Наступні кілька секунд Голден чув голосніше клацання — Аде

пристібалася сама.

— Готовність рушія через три... дві... одну... запуск, —

відкарбувала вона.

«Кентербері» застугонів так голосно, що Голденові довелося

стишити рівень гучності каналу. Корабель кілька секунд

репетував і стогнав, немов банші, перш ніж усе урвалося

оглушливим гуркотом. Голден вивів на екран зовнішню оптику

і спробував зосередитися на картинці попри те, що в очах

темніло від прискорення. Принаймні «Кентербері» не

розвалився на шматки.

— Що це в біса було? — голос Мак-Давелла лунав приглушено.

— Двигун відірвав опору і вимкнувся, — відрапортувала Аде, не

додаючи «я саме про це і попереджала».

— Скільки часу ми виграли?

— Небагато, капітане. Торпеди зараз на сорока кеме в секунду

і ще прискорюються. А ми на маневрових.

— Хай йому біс! — вилаявся Мак-Давелл.

— Нас підіб’ють, капітане, — сказала Аде.

— Джиме, — голос капітана раптом залунав напрочуд чітко, оскільки він відкрив прямий канал до Голдена. — Нас підіб’ють, і на те нема ради. Двічі клацни, що зрозумів.

Джим двічі клацнув рацією.

— Гаразд, тож тепер подумаймо, як нам вийти з цієї халепи

живими. Певно, що вони хочуть вивести нас із ладу і взяти на

абордаж, а отже, цілять у двигун і антени зв’язку. Бекка

ввімкнула маячок СОС одразу, щойно вони випустили ті

торпеди, і я хочу, щоб ти не припиняв кричати після того, як ми

замовкнемо. Якщо вони знатимуть, що ти тут, то, може, і не

викинуть усіх у відкритий космос. Свідки і все таке.

Джим ще раз клацнув двічі.

— Розвертайся, Джиме. Ховайся за тим астероїдом. Клич на

допомогу. Це наказ.

Джим клацнув двічі, а тоді подав Алексу команду на повну

зупинку. Велетень, що стиснув був його груди залізною хваткою, зник умить, і його місце заступила невагомість. Якби Голден не

був по вінця накачаний стимуляторами, його знудило б від

такого різкого переходу.

— Що там, офіцере? — подав голос Алекс.

— Новий наказ, — зуби Голдена видзвонювали від надміру

джину. — Ми кличемо всіх на допомогу і домовляємося про

викуп полонених, коли ті мудаки візьмуть «Кент». Курс назад до

астероїда, бо це найближче укриття.

— Слухаю! — підтвердив Алекс, а тоді додав майже пошепки: —

Чого б я не віддав зараз, аби мати парочку торпед, а чи

й невеличкий рейкотрончик уздовж кіля...

— Розумію.

— Будимо малечу внизу?

— Нехай сплять.

— Слухаю! — ще раз сказав Алекс і відімкнув зв’язок.

До того, як його знову здушило прискорення, Голден устиг

увімкнути сигнал СОС від «Лицаря». Лінія з Аде усе ще була

відкритою, капітан відключився — тож Голден знову міг розчути

її дихання. Він викрутив гучність на максимум та відкинувся на

спинку колиски — його от-от мало розчавити надміром ваги.

Алекс не розчарував.

— Одна хвилина, — вимовила Аде так голосно, що динаміки

шолома затріщали.

Голден не став стишувати гучність. Голос Аде звучав напрочуд

спокійно, поки вона відраховувала секунди до удару.

— Тридцять секунд.

Голден відчайдушно хотів щось говорити, підтримувати, жартувати, велемовно та неправдиво зізнаватись у коханні.

Велетень, що стиснув груди, лише зареготав низьким ревищем

реактивного