Ірина Кузьменко - Один постріл , Ірина Кузьменко

Розділ 14

Даніель

      Вона ніби як ураган увірвалася в моє життя й зносить не лише дах, але й всі принципи, якими я жив раніше. Хотілося обійняти малу, заспокоїти та показати, що вона не сама, що може мені довіряти. Однак я настільки звик користуватися жінками в стосунках та бути самотнім, не зв’язаний почуттями до когось, що переступити цю межу не міг.

Коли Мирослава сьогодні вранці з’явилася на порозі моєї квартири, я реально очманів. Не очікував, що вона прийде, тим більше в таку незручну годину. Патриція всім своїм видом дала зрозуміти, що їй не сподобався прихід незваної гості, але я нічого їй не обіцяв, тому взагалі не сприйняв дівочі натяки.  Доки Міра тупцювала на місці й боялась заходити у квартиру, я не витримав і сам затягнув її. Мала так мило червоніла, що я ледве стримав смішок і, щоб більше не бентежити, пішов у кімнату й одягнувся.

Запропонував каву. Вона погодилася, скинула сумку та присіла на диван. Оглянулася та збентежено прикусила нижню губу. Міра виглядала розгубленою та схвильованою, але врешті-решт повідомила причину свого приходу.

Закипів від гніву. Стиснув край столу. Я декілька місяців намагаюсь стати частину мафіозного світу, мені ще не вистачало, щоб вона з’явилася в тому клубі. Зловив себе на думці: якби їй грозила небезпека, я б у першу чергу рятував дівчину, а не думав про роботу чи завдання. Підняв голову та нахмурився від своїх думок.

— Погана ідея! — тримав емоції в собі та не подав знаку, що її прохання збило з пантелику. Це ж треба, придумала таке...

— Мені потрібні гроші, — тихо промовила.

— У тебе є вже робота, — наливаючи каву, намагався спокійно сказати. — Наскільки я пам’ятаю, у тебе є вища освіта. Знайомий твоєї родини працює в посольстві, невже він не знайде місце для тебе?

—Я, мабуть, даремно прийшла! — Мирослава піднялась із дивану, закинула сумку на плече та вже збиралася йти.

— Із цим проханням дійсно даремно! — спопеляючи дівчину поглядом, холодно промовив.

— Можливо, ти й правий, —  Мирослава, зупинившись, оглянулася. — Можливо, я ганяюся за тінню та своїм болем. Але я впевнена в одному: сестра не могла покінчити життя самогубством. Якщо ти її хоч трішки знав, можеш зрозуміти мої почуття. У мене є ідея, і я втілю її, з тобою чи без тебе.

Хвилювання де й поділося, тепер вона дивилася на мене з образою та, схиливши голову набік, додала:

— Я краще піду. Гарного дня!

— А як же кава? — примружившись, почав повільно наближатися.

Мирослава захитала головою і, склавши руки на грудях, опустила голову.

— Дівчинко, ти повинна розуміти, що в нашому житті не буває так, як ми цього хочемо. Я не буду тобі допомагати в цій авантюрі. — Наблизився ще ближче. Міра не стала відходити, але й не дивилася на мене, просто стояла й мовчала. — У тебе є вибір. Надіюсь, що ти зробиш вірний...

— Не варто говорити мені ці слова! Якщо ти відчуваєш свою провину перед Веронікою...

Вона не встигла договорити. Зробив один крок і скоротив відстань між нами. Обережно взяв її за потилицю й відчув, як вона напружилася. Мирослава підняла голову. Вона готова була спопелити мене лише одним поглядом.

— Відпусти! — фиркнула.

Її дихання було поривчастим. На її прохання відпустити — я цього не зробив!

— Ти хочеш помсти. Ти бажаєш її. Ти не зможеш знайти спокій у душі, доки не відчуєш смак крові, але, Мирославо, це жахливі відчуття, які тебе зруйнують зсередини. Які будуть ламати тебе до тих пір, доки ти вже не зможеш жити з ними.

Дівчина перевела подих і швидко закліпала віями.

— Даніелю, я прошу тебе, відпусти, — прошепотіла.

— Якщо дійсно хочеш, відпущу, але з однією умовою — кава вихолоняє.

Я відійшов від неї. Міра миттєво доторкнулася до мого волосся та зняла гумку. Легко розпушила зі словами:

— Вологе волосся краще не зав’язувати. Будуть посічені кінчики. У чоловіків також.

Всміхнулася та присіла на диван. Я вигнув брову й усміхнувся у відповідь.

— Радий, що ми порозумілися. Кава вже холодна.

— Значить, не доля випити її, — знизала плечима.

— У мене є краща пропозиція!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍