Лія Тан - Подвійні паралелі , Лія Тан

 Махнувши на все рукою йду в душ. Звичайно не приємно, що Юстина образилася, але я сказала правду. Набридло бути для всіх паличкою-виручалочкою.

 Привівши себе до ладу спускаюся у ресторан готелю. Снідаю, і запивши сніданок кавою, виходжу на вулицю, чекати свого таксиста.

Чекала буквально хвилини дві. Як з посмішкою на вустах під’їхав Сергій Петрович.

Сідаю в машину, а чоловік одразу робить комплементи.

— Та ти сьогодні сяєш, Цвітано!

Я посміхаюся, дякую та пояснюю.

— Я ж відпочила. І знову готова досліджувати фортецю.

— Будь обережною, дитино.

— Обов’язково! — обіцяю чоловікові. Мовчу про те, що я сьогодні з собою взяла електронний металошукач. Хоча дуже сумніваюся, що мені вдасться продзвонити хоч щось.

Дорогою до фортеці знову розмовляємо про Сафіна. Я дізнаюся, що Оксена у фортецю послала його бабуся, яка перебуваючи на смертному ложі, благословила його на пошуки скарбів.

В моїй уяві повстає височенний підкачаний брюнет, з чорними очима, бо на фото вони здаються саме такими. Щось не віриться, що він такий чемний онук, який послухався бабусі. Схоже тут щось інше, чим бізнесмен точно не поділиться з ніким. І це щось надто особисте.

Що ж не густо...

Я чомусь сподівалася, що таксист розповість мені значно більше.