Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

– Мабуть, що так! Прощавай, божественна Діано! Та пам’ятай: немає в світі жодного чоловіка, достойнішого за нас. Але ти зараз в таке не повіриш. Контакт дозволиш залишити чи ти вже викинула номер? – здається Софія повернула собі розум, але він був такий же схиблений, як і раніше.

– Та ні, номер працює. Не бачу жодної причини ховатися від когось. У мене на ньому клієнти. Ось тільки не розумію: про що нам з тобою спілкуватися. Тебе підкинути кудись? – спокійно запитала я, хоч страшенно хотіла зникнути з її очей. А Навроцька криво посміхнулась і з гордим викликом відповіла:

– Ні, дякую. Це ми вже проходили. Про мене є кому подбати. Не буду більше затримувати. Біжи до свого щастя.

– Як хочеш. Дійсно, поспішаю! Бажаю всього найкращого на новому місці. Я рада, що ти одужала.

– Ще б пак! Бувай... – кивнула моя перша жінка, наставниця і кат в одній особі. А я швиденько вийшла з корпусу, на повні груди вдихнула свіже повітря й дуже хотіла більше ніколи не згадувати про неї.

Розділ 18. Син

А зараз буду дивувати! Власне під час оформлення оренди я бачила «Pasas» Кирила Латуша. Це я про те, що він не українець, а прибалт. Кіра розповідав, як переїхав до України після одруження, ще в свої двадцять п’ять. Його колишня дружина з Подолу і в них є хлопчик Івар. А в передмісті Вільнюса у Латушів є свій будинок і там живуть його батьки. Розмовляв мій «іноземець» без акценту, загальноприйнятою мовою столиці. Та до його європейського громадянства мені було байдуже. Найголовніше у житті тільки наше з ним Кохання!

В агенції у мене накопичилося багато справ. Софія полетіла до Торонто, а в «Новосела» за провідного фахівця залишилась Діана Ковтун. Тому роботи тьма!

Ми пережили несувору зиму і до столиці якось стрімко прийшла яскрава сонячна весна. Бруньки давали крихітні листочки, а збурені життям птахи співали так, наче надворі травень.

Сьогодні мій прекрасний рятувальник затримувався і в телефонній розмові був не стурбований, а раче злий. Його настрій я відчула миттю, хоч вранці він пурхав щасливий, наче пташка.

– Пробач, кохана, буду пізно! – сказав Кирило й кинув слухавку.

«Це ж хто його аж так дістав? Мій Латуш сильний і сміливий та нападами істерії не страждає» - подумала я й пошукала чим себе зайняти в очікуванні рідненького.

Раптом глянула на банку з пшоном і з посмішкою пригадала першу пшоняну кашу, котру приготував мені Кіра. Той ранок не забудеться ніколи. Він був ще зовсім невинним та першим у нашому спільному житті. Я й досі відчуваю аромат маселка та бачу ніжний і трішки хижий погляд мого закоханого рятувальника. Як же тяжко йому було стримувати себе поруч з коханою жінкою, що прокинулася не в його обіймах! Але Він пройшов і те випробування з честю та став найдорожчим у світі. Я розсипала посеред столу пшоно й почала відбраковувати зернятка та пригадувати пристрасті минулої Ночі...

А в іншому районі міста Кирило Латуш кинувся до аптеки й купив стандартний інгалятор та ліки, котрі добре знав. Потім промчав ще квартал і заїхав у старий подільський двір. Схопив пакет, піднявся пішки на третій поверх й відкрив своїм ключем квартиру – дім його колишньої дружини з сином.

Тут, у приймах, Кирило жив після одруження. Тут же у молодого подружжя з’явився хлопчик Івар. А після розлучення, не маючи власного житла в Українській столиці, він звільнив помешкання та шукав: де перебитись? Так і зустрів одну нещасну, котра допомогла йому з орендою. Саме тоді, на зламі нашої долі, інструктор з виживання витяг мене з глибокої депресії й шалено закохався.

– Інго! Де Івчик? Я все купив... – стурбовано шукав очима Латуш свою недолугу. Вона вийшла з сином на руках. Маленький лежав у неї на плечі та дуже важко дихав. Кирило миттю розірвав обгортку й надав маленькому стандартну допомогу. Дитина підняла на батька очі та навіть посміхнулась:

– Тату... Я так тебе чекав!

Нічого цього я ще не знаю, але розберемося по-порядку. Щоб молода родина ні в чому не відчувала скрути, сміливий Латуш пішов працювати рятувальником. Довгі добові зміни інколи проходили тихо, але частіше мужні хлопці боролися з вогнем, не знаючи спочинку. Природно, Інга залишалась вдома та піклувалася про дитинку.

Не встигла пара відгуляти перший день народження синочка, як в дім прийшла страшна біда. Взимку, як і більшість діточок, Івар занедужав. Спочатку лікування йшло стандартно та скоро кашель сина почав заважати спати половині під’їзду.

Івчика з матір’ю поклали до лікарні й виявили... бронхіальну астму! Кирило, при небезпечній роботі, до того сивого волосся не мав. А після вироку медиків - відразу побілів. Як, звідки і чому така страшна напасть? Та виявилося, що в родині дружини ця болячка спадкова. Правда, сама Інга навіть нежиттю рідко хворіла й була витривала як коняка. Ще й курила під час вагітності, а постраждав маленький хлопчик!

Робити нічого і пара поступово втягнулася в огляди, лікарні та інгалятори по всіх кутках. На ліки йшли шалені гроші, але гордий чоловік ніколи не прохав допомоги у своїх батьків та справлявся з витратами самостійно. Він взагалі довго не хотів хвилювати своєю бідою вразливих і добрих родичів.

Звісно у молодят почалися сварки, та де їх не буває? Кожен психолог скаже, що перший рік у будь-якої родини найтяжчий – звикають, притираються, кохають... Якщо не розбіжаться відразу, тоді пізніше, або житимуть у щасті все життя. Це вже як пощастить з розумом та коханням!

Спільне життя у Латушів було доволі кволе, але ще трималося купи. Та раптом молодий пожежник сам потрапив до пекельного вогню й сильно обгорів. Тоді дружина навідріз відмовилась допомагати. Сказала, що про двох калік вона піклуватися не зможе! Друзі знайшли Кирилу мецената і за кордоном його витягнули з прірви. Зате Інга довго не вагалася й миттю подала на розлучення.

Нескорений пожежник, можливо саме через ці напасті мав великий стимул до одужання. Він не дуже довіряв легковажній дружині та поспішав до хворого сина, як міг. Повернувшись додому Кирило підписав папери, взяв кілька речей та попросив сусідів ненадовго прихистити. Саме тоді інша сусідка, рієлтор з «Новосела» погодилась допомогти (я маю на увазі Жанну).