Карл Раймунд Поппер - Відкрите суспільство та його вороги
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
17.28. * Див. британський «Указ про контроль над угодами» (1947). Той факт, що цей указ навряд чи застосовували (їм явно не зловживали), показує, що навіть найнебезпечніше законодавство запроваджується без кричущої в тому потреби — вочевидь через те, що фундаментальну різницю між двома типами законодавства, а саме, тим, що встановлює загальні правила поведінки, й тим, що надає урядові можливість діяти на власний розсуд, недостатньо усвідомлюють.*
17.29. * Щодо цієї різниці й щодо вживання терміна «правова структура» див. F.A.Hayek. The Road to Serfdom. (Я цитую за 1-м англійським виданням, Лондон, 1944.) Див., приміром, р. 54, де Хаєк говорить про «різницю... між створенням постійної системи законів, у межах якої продуктивна активність визначається індивідуальним рішенням, і керуванням економічною активністю згори». (Курсив мій.) Хаєк наголошує на значенні передбачуваності правової системи; див., приміром, р. 56. *
17.30. Рецензія, видрукувана у Санкт-Петербурзькому «Вісникові Європи», цитується Марксом у «Післяслові до другого видання «Капіталу». (Див. Сарital, 871) — (ME, 23, 21).
Віддаючи належне Марксові, мусимо сказати, що він не завжди сприймав свою власну систему надто серйозно і був певною мірою ладен відхилитися трохи від своєї основної схеми. Він розглядав її швидше як точку зору (і як така, вона, безперечно, була найважливішою), а не як систему догм.
Через те на двох підряд сторінках «Капіталу» (Capital, 832 і наст.) ми читаємо твердження, яке підкреслює звичайну марксистську теорію вторинного характеру правової системи (або її характеру як покрову, як «видимості»), і друге, що приписує дуже важливу роль політичній силі держави й ясно підносить її до штибу повноцінної економічної сили. Перше з цих тверджень: «Автор мусив би пам'ятати, що закони не здійснюють революцій» (Capital, 832 — перекл. за англ. варіантом,— прим. перекл.) — стосується промислової революції й автора, котрий вимагав запровадження законів, що здійснили б цю революцію. Друге твердження є тлумаченням (і одним із найнеортодоксальніших, з марксистської точки зору) методів нагромадження капіталу; «Всі ці методи,— пише Маркс,— користуються державною владою, тобто концентрованим і організованим громадським насильством... Насильство є бабою-повитухою усілякого старого суспільства, коли воно вагітне новим. Само насильство е економічною потенцією» (Capital, 833). Аж до останнього речення, яке я виділив курсивом, уривок, безсумнівно, ортодоксальний. І лише це останнє речення виламується з цієї ортодоксальності
Енгельс був більш догматичним. Можна порівняти, зокрема, одне з його тверджень в «Анти-Дюрінгу» (Н. о. М., 277), де він пише: «Ясно, яку роль відіграє в історії насильство у відношенні до економічного розвитку». Далі він провадить, що завжди, коли «політична влада діє всупереч цьому розвиткові... за небагатьма винятками, вона, як правило, падає під тиском економічного розвитку. Цими небагатьма винятками є ті поодинокі випадки завоювань, коли менш культурні завойовники винищували або виганяли населення завойованої країни і знищували його продуктивні сили... не уміючи їх використати»— (ME, 20, 177). (Пор. одначе, примітки 13-14 до розділу 15 і текст.)
Догматизм і авторитаризм більшості марксистів — справді приголомшуюче явище. Воно лише показує, що марксисти нераціонально використовують марксизм як метафізичну систему. Це помітно як серед радикалів, так і серед поміркованих марксистів. Е. Берне, приміром, висуває дивовижно наївне твердження (Н. о. М., ст. 374) про те, що «спростування... неминуче викривляють Марксові теорії», що, вочевидь, значить, що Марксові теорії неспростовні, тобто ненаукові. Але кожну наукову теорію можна спростувати й замінити іншою. Л. Лорат, з іншого боку (у своїй праці «Marxism and Democracy», p. 226), пише; «Дивлячись на світ, у якому ми живемо, ми вражаємося тій майже математичній точності, з якою втілюються головні передбачення Карла Маркса».
Сам Маркс, схоже, думав інакше. Я можу помилитися, але вірю у щирість його твердження (наприкінці його «Передмови до першого видання «Капіталу», Capital, 865 — (ME, 23, l0); «Я вітатиму будь-яку наукову критику. Що ж до передсудів так званої громадської думки... то моїм девізом, як і раніше, лишаються слова..: «Segui il tuo corso, е lascie dir lе gentil» *
* За мною йди і хто б не марнославив,
будь наче горда вежа кам'яна,
Що не схитне її ніякий повів.
(Данте. Божественна комедія, Чистилище, пісня V— ІЗ. Переклад Є. Дроб'язка.— К.. Дніпро, 1968.)
Прим. до розд. 18
18.1. Щодо Марксового есенціалізму і того факту, що матеріальні засоби виробництва відіграють суттєву роль у його теорії, див., зокрема, примітку 13 до розділу 15. Див. також примітку 6 до розділу 17 і примітки 20-24 до розділу 20 та текст.
18.2. Див. Capital, 864 = Н. о. М., 374— (ME, 23, 12), а також примітки 14 і 16 до розділу 13.
18.3. Те, що я називаю вторинною метою «Капіталу», його антиапологетичною метою, включає в себе певне академічне завдання, а саме — критику політичної економії відносно її наукового статусу. Саме на це завдання Маркс посилався як у назві попередньої перед «Капіталом» праці, а саме, «До критики політичної економії», так і в підзаголовку власне «Капіталу», який у дослівному перекладі читається як «Критика політичної економії». Справа в тому, що обидві ці назви безпомилково натякають на «Критику чистого розуму» Канта. А назва цієї праці, в свою чергу, мала означати: «Критику чистої чи метафізичної філософії відносно до її наукового статусу». (Більш ясно вказує на це переповідь Кантової «Критики», яка читається в майже дослівному перекладі як «Пролегомени до будь-якої метафізики, яка в майбутньому може претендувати на науковий статус».) Натякаючи на Канта, Маркс, вочевидь, прагнув сказати: «Так само, як Кант
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відкрите суспільство та його вороги», після закриття браузера.
