Стівен Кінг - Воно

До Едді підійшли Річі та Бев. Беверлі обійняла хлопчика за тонку талію, поки Річі діставав із його кишені інгалятор.

— Тримай, Едді, — сказав він.

Едді зробив рвучкий надсадний вдих.

— Дякую, — нарешті спромігся вимовити він.

Із кущів вийшов Бен, червоніючи та утираючи рота. Беверлі підійшла до нього та взяла його за обидві руки.

— Дякую, що заступився за мене, — сказала вона.

Бен кивнув і подивився на свої брудні кросівки.

— Нема за що, мала, — відповів він.

Один за одним Невдахи обернулися до темношкірого хлопчика Майка. Вони вивчали його уважно, насторожено. Майкові була знайома ця цікавість, на нього так дивилися все життя. Він чесно поглянув їм у вічі.

Денбро перевів погляд із Майка на Річі. Річі зустрівся поглядом із Біллом. І Великий Білл майже почув тихе клацання, коли останнє коліщатко стало на своє місце в механізмі невідомого йому призначення. Спина вкрилася гусячою шкірою. «Тепер ми всі в зборі», — подумав він, і ця здогадка була такою потужною, такою правильною, що Біллові на секунду здалося, ніби він вимовив її вголос. Проте не було потреби її висловлювати, бо по очах своїх друзів він зрозумів, що вони відчули те саме: і Річі, і Бен, і Едді, і Беверлі, і Стен.

«Тепер ми всі в зборі, — знову подумалося йому. — Тож поможи нам, Боже. Протистояння починається. Господи, поможи нам».

— Як тебе звати, малий? — спитала Беверлі.

— Майк Хенлон.

— Хочеш підірвати парочку петард? — запитав Стен, і Майк широко посміхнувся у відповідь.

Розділ 14

Альбом

1

Виявляється, Білл не один такий — вони всі несуть випивку.

Білл має бурбон, Беверлі — горілку та пачку апельсинового соку, Річі — пак пива на шість бляшанок, Бен Генском — пляшку «Дикої індички»,[639] а Майк тримає ще один пак пива в маленькому холодильнику, що стоїть у підсобці.

Едді Каспбрак приходить останнім, тримаючи в руках маленький коричневий пакет.

— Що там у тебе, Едді? — питає Річі. — «За-Рекс» чи «Кул-Ейд»? [640]

Едді знічено посміхається й дістає дві пляшки: джину та сливового соку.

Друзі мовчать, наче громом уражені, а потім Річі тихо каже:

— Викличте хтось людей у білих халатах. Едді Каспбраку нарешті зірвало дах.

— До речі, джин зі сливовим соком дуже корисний, — виправдовується Едді. Вони регочуть, і вибух радості відбивається від стін мовчазної бібліотеки, перекочується скляним коридором між залом для дорослих та дитячим корпусом.

— Ну, Едді, — каже Бен, утираючи сльози з очей, — ти вже як печеш, то печеш! Можу закластися, що твій коктейль хмелить за милу душу.

Посміхаючись, Едді бере паперовий стаканчик, наповнює його на три чверті сливовим соком і помірковано додає дві кришечки джину.

— Ox, Едді, я тебе люблю, — зітхає Беверлі. Едді здивовано підводить на неї очі, але посмішка не сходить із його обличчя. Беверлі дивиться на нього, потім потуплюється в стіл і додає:

— Я вас всіх люблю.

— М-ми теж тебе любимо, Б-бев, — каже Білл.

— Так, — озивається Бен, — ми тебе любимо.

Він піднімає брови й сміється:

— Гадаю, ми досі любимо одне одного… Ви хоч уявляєте, як рідко таке трапляється?

Усі замовкають, і Майк без особливого подиву помічає, що Річі вдягнув окуляри.

— Контактні лінзи почали пекти, довелося їх зняти, — коротко відповідає Річі на питання Майка. — Давайте перейдемо до справи.

І вони знову дивляться на Білла, як і тоді в гравійному кар'єрі. Майк думає: «Вони звертаються до Білла, коли їм потрібен лідер, і до Едді — коли потрібен штурман. Перейдемо до справи… що це в біса за фраза така? Може, розказати їм, що трупи дітей, які знайшли тоді й знаходять зараз, були не зґвалтовані, а частково з’їдені? Чи розповісти їм, що в мене дома є сім шахтарських касок із потужними ліхтарями над щитками, і одна з них призначається хлопцеві на