Костянтин Шелест - Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест

– Чи правильно ми розуміємо, ви називаєте себе принцесою? Ще й із роду Тіон? – пролунав поруч зневажливий і глузливий голос. "Почалося", – подумав Макс і вже хотів було послати нехорошу людину, тобто – ельфа, подалі, як Сея, анітрохи не зніяковівши, відповіла сама.

– Не знаю, що ви там розумієте, а я от правильно розумію, що бачу перед собою бидло, яке називає себе паном. Пішов геть звідси. – тихо й безапеляційно закінчила вона.

– Та ти... – почав було ельф, доволі товстожопе створіння чомусь у смугастих штанях, такий собі грушоподібний джміль… але одразу ж замовк – Макс, проходячи до принцеси ближче, встромив йому лікоть трохи нижче від сонячного, причому так майстерно, що ніхто не зміг би причепитися. Ну, тісно було трохи, ось пройшов пан... А чого товстому стало погано? То може з'їв щось не те? Зробив і злякався – добре без червоних зблисків обійшлося, а то було б зараз. З іншого боку – схоже, що всі реакції організму, стали контрольованими і несподівано для нього а ні червоний, а ні якийсь інший зблиск нікого не шарахне.

– Леді, пропоную вам підійти ближче й роздивитися ту зброю, з якої стрілятимете, – руку їй вже не подавав – такий одяг, як у неї, має показувати жорсткість і войовничість, де вже тут місце світським надмірностям. Дівчина пройшла разом із ним до лінії стрільців, які вже готувалися до виходу на позиції. Біля них автоматично утворювався вільний простір – люди, ельфи, гноми – всі розходилися в сторони, куди подівся весь снобізм...

– Треба ж... Алеари досі роблять зброю, – сказала Сея, розглядаючи арбалет найближчого стрільця. Вона не соромлячись крутила головою на всі боки, роздивляючись абсолютно все. Найближчий розпорядник із суворим виглядом обернувся, але побачивши Сею в її вбранні, тихо затулив рота. "Ось же, чуйка у нього", – подумав Макс, посміхаючись про себе і відзначаючи, що за два роки нічого ось саме тут особливо не змінилося.

Перший етап стрільб пройшов елементарно – Сея вийшла до рубежу і, майже не цілячись, один за одним всадила три болти точно в центр. Не чекаючи поки хтось щось скомандує, розвернулася і пішла до Макса – вони збиралися подивитися квіткову галявину неподалік. Малявка так просто світилася щастям, злізла з рук своїх няньок і гасала куди хотіла, примудряючись нікому не заважати. Це була дивна властивість цієї дитини – від неї ніколи не було проблем.

На загальний подив – дистанцію в чотириста кроків усі відстріляли відмінно. Вибулих не виявилося зовсім і розпорядники ухвалили рішення збільшити дистанцію відразу до п'ятисот кроків. Тут у ельфи все повторилося так само, з тією лише різницею, що оглядати вона пішла невеликий водоспад. Вибуло лише сім учасників. Двадцять одного з тих, що залишився, розділили порівну на три заходи – однаково у два вони всі не вміщалися. У третьому раунді дистанція вже була п'ятсот п'ятдесят і вибуло ще вісім. Тепер стріляли вже тільки в два заходи і Сея більше нікуди не йшла. Макс не здивувався, побачивши серед стрільців й тих двох, що вийшли тоді в півфінал. Обидва, видно було, підготувалися, бо зараз разом із Сеєю змогли подолати свій минулий рубіж у сімсот кроків і тепер очікували нового раунду. Неподалік крутився той самий ельфо-джміль у смугастому одязі. "Дорога тканина, мабуть, – подумав Макс, здалеку роздивляючись хама, – який дурень йому придумав такий фасон? І людина – лайно, нехороші в нього думки, зовсім не хороші. Ха... так він тут не один... з такими думками. Як же це ви, панове Тіони, таке допустили?"

Нова дистанція – вісімсот кроків. Дуже можливо, що це вже фінал. Натовп вирував, народ роздивлявся ельфу та її свиту. У першому ряду Макс помітив і Натана ель Мірала. Трохи далі промайнуло личко Анне. "Цікаво – чи послухалася вона його?" – він запропонував поставити всі ті його гроші, що в неї залишалися, на виграш "темної конячки". Судячи з напруги на обличчі – послухалася, а тепер переживає. О... друга частина марлезонського балету... до них ідуть.

– Леді... – "О боги... світлі й темні... як би так зробити, щоб не витріщатися на них постійно?" – думав Макс, роздивляючись двох майже однакових дівчат. Неарра і К'єт ель Тіон. Не змінилися анітрохи. Обидві в костюмах, на кшталт мисливських – той самий одяг шукачів, але вдосконалений і облагороджений. Тільки шпильки у волоссі з різним камінням – блакитним у К'єт і зеленим у Неарри. І в емоціях не дуже весело. – Свита й охорона відтіснила в сторони роззяв. Макс уклонився їхнім високостям і покликав Сею, яка задивилася на щось.

– Ваші високості... дозвольте мені представити вас один одному, – Макс поклонився знову з усією витонченістю, але водночас помітив, що у К'єт підозріло блиснули очі. – Її високість Сея ель Тіон, – він вклонився тій, – її високості Неарра, – він вклонився іншій і третій, – і К'єт ель Тіон.

– Ель Тіон? – здивувалася Неарра.

– Дякую вам, – кивнула Максу Сея, – так, ель Тіон. К'єт... Неарра..., а що Еліани немає тут? Нарешті я вас побачила... І десь же ще має бути Ріан...

Дівчата переглянулися, старанно не показуючи свого здивування.

– Ми, звісно, теж раді зустріти таку загадкову леді... Нова зірка на місцевому небосхилі... але, як мені відомо, у роду Тіон немає більше принцес... – Неарра, як завжди, відразу брала бика за роги. Але цього разу їй не пощастило – опонент попався не простіший...

– Чому ж – ні? Була і є, – доволі жорстко відповіла Сея, – ви подивіться трохи подалі... Вибачте, леді, мені час на рубіж.

"Щось не побачив я поки що в Сеї бажання зблизитися з родичами, – подумав Макс, – і на біса мені ці танці?"