Карл Раймунд Поппер - Відкрите суспільство та його вороги

мабуть, не передбачали соціальних наслідків своєї роботи, але вони точно не передбачали чисто технічних наслідків свого винаходу — численність і різноманітність поламок автомобілів. А для того, щоб уникнути поламок, конструкції автомобілів постійно вдосконалювалися і в результаті змінилися до невпізнанності. (З ними змінилися також певні людські мотиви та бажання.)

(4) Стосовно моєї критики змовницької теорії суспільства або теорії змов (див. розділ 14 даної праці) — див. мої статті на цю тему: Prediction and Prophecy and Their Significance for Social Theory // Proceedings of the Xth International Congress of Philosophy, 1948, vol, I, pp. 82 та наст., зокрема p. 87 та наст. і Toward a Rational Theory of Tradition //The Rationalist Annual. 1949, p. 36 та наст., зокрема p. 40 та наст. Обидві ці статті вміщені в моїй книзі «Conjectures and Refutations».

14.12. Див. уривок із праці Мілля, цитований у прим. 8 до даного розділу.

14.13. Див, прим. 63 до розділу 10. Значний внесок до логіки влади або сили зробили Платон (у книжках VIII та IX «Держави» і в «Законах»), Арістотель, Маківвеллі, Парето та багато інших,

14.14. Див. М. Weber. Gessammelte Aufsaetze zur Wissenschaftslehre, 1922, зокрема S. 480 та наст.

Варто також зауважити щодо поширеного твердження, згідно з яким метод наук про суспільство відрізняється від методу природничих наук, адже ми знаємо «соціальні атоми», тобто самих себе, безпосередньо, а наше знання фізичних атомів є лише гіпотетичне. Із цього часто висновують (наприклад, Карл Менгер), що метод соціальної науки, як такий, що використовує наше знання самих себе, є психологічним або, сказати б, «суб'єктивиим», всупереч «об'єктивним» методам природничих наук. Ми можемо відповісти на це так: звичайно, немає ніяких причин відмовлятися від використання будь-якого «безпосереднього» знання, яке ми можемо одержати про самих себе. Однак таке знання може щось важити в науках про суспільство лише тоді, коли ми узагальнюємо, себто припускаємо, що наше знання про самих себе правильне і щодо інших. Проте це узагальнення має гіпотетичний характер і його слід контролювати і виправляти за допомогою «об'єктивного» досвіду. (Поки ви не зустрінете людину, яка не любить шоколад, ви можете вважати, що його люблять усі.) Безперечно, у випадку з «соціальними атомами» ми до певної міри перебуваємо у кращому становищі, ніж у випадку з атомами фізичними, і цим завдячуємо не лише нашому знанню про самих себе, а й використанню мови. І все-таки, з погляду наукового методу, соціальна гіпотеза, яку ми розробляємо на основі нашої власної інтуїції, не відрізняється від фізичної гіпотези про атоми, адже ця остання може виникнути у фізика на основі його інтуїтивних уявлень про атом. В обох випадках — це лише власні інтуїції або уявлення людини, яка пропонує гіпотезу. Важливим для науки є питання про її «суспільність», питання про те, чи можуть ці гіпотези контролюватися досвідом і чи витримають вони експериментальні перевірки.

З огляду на це, соціальні теорії є такими ж «суб'єктивними», як фізичні. (Ось чому правильніше буде говорити про «теорію суб'єктивних цінностей» або про «теорію актів вибору», а не про «суб'єктивну теорію цінностей» — див. також прим. 9 до розділу 20.)

14.15. Цей абзац введений для того, аби уникнути згаданих у тексті непорозумінь чи нерозуміння. Я вдячний професору Е. Гомбріху за те, що він звернув мою увагу на можливість такого неправильного розуміння.

14.16. Гегель наполягав на тому, що його «ідея» існує «абсолютно», тобто незалежно від чиєїсь думки. Звідси можна зробити висновок, що він не був психологом. Проте Маркс цілком правильно не сприймав «абсолютний ідеалізм» Гегеля всерйоз, вважаючи його замаскованим психологістом, і боровся з ним. Див., зокрема, Capital, 873 (курсив мій): «Для Гегеля процес мислення, що його він перетворює навіть під назвою ідеї на самостійний суб'єкт, є деміург дійсного...» (ME, 23; 23). Маркс спрямував свою критику на доктрину Гегеля про те, що процес мислення {свідомість чи психіка) творить дійсність, і показав, що він не створює навіть соціальної дійсності (не кажучи вже про матеріальний універсум).

Про гегелівську теорію залежності індивіда від суспільства — див. (крім підрозділу III розділу 12) обговорення соціального чи радше міжособистісного елементу наукового методу у розділі 23, а також відповідне обговорення міжособистісного елементу в тлумаченні раціонального у розділі 24.

Прим. до розд. 15

15.1. Пор. «Передмову» Коула до Capital, XVI. (Див. також наступну примітку.)

15.2. Ленін також інколи використовує термін «вульгарні марксисти», однак дещо в іншому значенні. Наскільки далекими є загальні погляди вульгарних марксистів від поглядів Маркса, можна зрозуміти з аналізу Коула (op. cit, XX), а також із тексту до прим. 4 та 5 до розділу 16 і з прим. 17 до розділу 17.

15.3. Згідно з Адлером, жадоба влади є насправді лише потребою компенсувати відчуття неповноцінності через доведення своєї зверхності.

Деякі вульгарні марксисти вірять навіть у те, що останню крапку у філософії сучасної людини поставив Ейнштейн, котрий, як вони вважають, відкрив «відносність» або «релятивізм», тобто, що «все є відносним».

15.4. І. Ф. Гекер пише (J. F. Hecker. Moscow Dialogues, p. 76) про «історичний матеріалізм» Маркса: «Я назвав би це «діалектичним історицизмом» або... чимось подібним».— Я знову звертаю увагу читачів на те, що в цій книжці не торкаюся Марксової діалектики, яку розглядаю в іншому місці. (Див. прим. 4 до розділу 13.)

15.5. Про це висловлювання Геракліта — див., зокрема, текст до прим. 4 (3) до розділу 2, прим. 16-17 до розділу 4 та прим. 25 до розділу 6.

15.6. Обидві наведені цитати взято з Capital, 873 («Післямова до другого видання») — (ME, 23; 23).

15.7. Див. Das Kapital, vol. Ш/2 (1894), p. 355, тобто розділ 48, підрозділ III, звідки почерпнуто наведені цитати (ME, 25, ч. 2; 355).

15.8. Das Kapital, vol. IІІ/2, 355 — (ME, 25, ч. 2; 355).

15.9. Цитати в цьому абзаці почерпнуто з F. Engels. Anti-During (див. H. о. М., 298, 299 - F. Engels. Herrn Eugen Dueh ring's Umwaelzung der Wissenschaft, GA sp. v., 294-295) — (ME, 20; 277-278).

15.10. Я маю на увазі, наприклад, питання про вплив економічних умов (як, скажімо, потреба у вимірюванні землі) на розвиток єгипетської геометрії та на досягнення ранньої піфагорійської геометрії у Греції.

15.11. Див., зокрема, цитату з Capital, 873, наведену в прим. 16 до розділу 14, а також уривки з «Передмови» до «Критики політичної економії», почасти цитовані в тексті до прим. 13 до даного розділу. Стосовно проблеми есенціалізму Маркса та розмежування між «дійсністю» і видимістю — див.