Стівен Кінг - Воно

на дике місиво. Кров не повинна була пролитися, принаймні, не в його команді, коли все свідчило про те, що удача знаходилася на їхньому боці.

— То дізнайся, — відказав Генрі, озираючись на Пітера з паркану. Він повис на загорожі, наче роздутий отруйний павук у людській подобі. Він змірив Гордона ненависницьким поглядом, його очі налилися кров’ю. Копняк Майка розбив йому носа, хоча Генрі зрозумів це набагато пізніше.

— Краще дізнайся сам, або я прийду по тебе, йобаний придурку.

Хлопці полізли на паркан: Пітер і Віктор — трохи неохоче, а Ригайло та Лось — так само радо, як і раніше.

Майк не став їх виглядати. Він розвернувся та побіг у кущі. Генрі волав йому навздогін:

— Я тебе знайду, ніґґере! Я тебе знайду!

8

Невдахи дісталися дальнього кінця гравійного кар’єру, який тепер нагадував величезну віспину на порослій травою землі. Останній раз тут добували гравій три роки тому. Друзі оточили Стена та схвально позирали на пачку «Чорних кішок», коли пролунав перший вибух. Едді підстрибнув, бо досі переймався через піраній, яких нібито побачив у річці. Він гадки не мав, як виглядають справжні піраньї, проте був цілком упевнений, що вони були зовсім не схожі на велетенських золотих рибок із зубами-пилками.

— Засьпокойтесь, Едді-сан, — сказав Річі голосом Китайського Кулі. — То пльосто інсі дітлахи підливають петальди.

— Р-р-річі, ти н-наче за щ-щоку взяв, — зауважив Білл, і всі зареготали.

— Я стараюся, Великий Білле, — відповів Річі. — Може, одного прекрасного дня в мене все вийде, і я заслужу твою любов.

Річі послав йому ніжний поцілунок. Білл показав йому середнього пальця. Бен і Едді стояли по обидва боки від них і шкірилися.

— Я малий, а ти старенька, — раптом завів Стен Юріс, на диво вдало імітуючи голос Пола Енки[638], — так уже сталося, рідненька…

— То він співа! Госсоди-поми-нас, то він-таки співа! — завищав Річі Голосом Негритосика, а потім переключився на Диктора Муві-Тону. — Розпишися туточки, хлопче, прямо по пунктирній лінії…

Він закинув руку Стенові на плечі та подарував йому велетенську сяючу посмішку.

— Відростимо тобі хаєр, хлопче. Дамо тобі гіт-тару. Дамо тобі…

Білл легенько й швидко поляскав Річі по руці. Усім кортіло попускати феєрверки.

— Відкривай пачку, Стене, — сказала Беверлі. — У мене є сірники.

Вони знову згуртувалися навколо Стена, і він обережно відкрив упаковку з петардами. На чорній етикетці стояли незрозумілі китайські ієрогліфи, а під ними містилося застереження англійською мовою, від якого Річі знову загиготів: «Не тримайте в руках після того, як запалите ґніт».

— Добре, що попередили, — сказав Річі, — бо я завжди затискаю їх у руці після того, як підпалю. Гадав, що це єдиний спосіб позбутися тих довбаних задирок на нігтях.

Неквапливо, майже благоговійно, Стен зняв червону пластикову обгортку та виклав на долоню пачку картонних трубочок — синіх, червоних і зелених. Ґноти були заплетені в косичку.

— Я розплутаю… — почав Стен, аж раптом пролунав іще один вибух, набагато гучніший за попередній. Луна повільно прокотилася Пустовищем. На східному краю звалища здійнялася хмара галасливих чайок. Цього разу підстрибнули всі. Стен випустив із рук петарди та нахилився, щоб позбирати їх.

— Це динаміт? — схвильовано запитала Беверлі, дивлячись на Білла. Той підвів голову та широко розплющив очі. Вона подумала, що ніколи ще не бачила його таким гарним, хоча в поставі його голови читалася настороженість і напруга. Він був схожий на оленя, що зачув запах диму.

— Скоріш за все, це «М-80», — тихо промовив Бен. — Минулого Четвертого липня я гуляв у парку й бачив, як старшокласники підірвали парочку. Вони поклали один снаряд у металевий сміттєвий бак. То звук був саме таким.

— А дірку в баці пробило, Скирте? — поцікавився Річі.

— Ні, але він сильно погнувся. Таке було враження, ніби туди заліз якийсь коротун і з усієї дурі влупив по стінці баку. Старшокласники втекли.

— Останній вибух прогримів ближче, — сказав Едді й також поглянув на Білла.

— То ви хочете підірвати ці петарди чи ні? — запитав Стен, який устиг розплести дюжину феєрверків, а решту охайно загорнув у провощений папір.

— Звісно, — озвався Річі.

— 3-з-заховай ї-ї-їх.

Усі здивовано й трохи злякано подивилися на Білла — їх вразила не сама фраза, а інтонація, з якою він її вимовив.

— 3-з-заховай ї-ї-їх, — повторив Білл, скрививши обличчя від зусиль, із якими йому доводилось випльовувати слова. З рота летіла слина.

— 3-з-зараз ш-ш-щось б-буде!

Едді облизав губи, Річі великим пальцем поправив окуляри, які сповзали по спітнілому носі, а Бен машинально присунувся ближче до Беверлі.

Стен відкрив рота, збираючись щось сказати, аж раптом стався новий, тихіший вибух — ще одна вишнева бомба.

— Кха-каміння, — вимовив Білл.

— Що, Білле? — перепитав Стен.

— Кха-кха-каміння. С-с-снаряди.

І Білл став збирати каміння та розпихувати його по кишенях, поки стало місця. Друзі дивилися на нього, неначе він з’їхав з глузду… а потім на чолі в Едді виступив піт. Він зрозумів, що таке напад малярії. Він уже відчував щось подібне в той день, коли він і Білл познайомилися з Беном (щоправда, зараз Едді, як і решта, подумки називав Бена Скиртем). Тоді Генрі Баверз із легкої руки розбив йому носа, але зараз відчуття були куди гірші. Здавалося, Пустовищу загрожує доля Хіросіми.

Бен став підбирати каміння, потім Річі, який замовк і рухався дуже швидко. Його окуляри сповзли геть із носа та з легким клацанням впали на гравій. Він бездумно підібрав їх та поклав за пазуху.

— Річі, ти чого? — спитала Беверлі тонким, натягнутим голосом.

— Не знаю, мала, — відказав Річі та продовжив збирати каміння.

— Беверлі, може тобі краще теє… піти до звалища, — запропонував Бен, тримаючи повні жмені камінців.

— Срала я на це, — відповіла вона. — Срала я на все це, Бене Генском.

Вона присіла та почала набирати каміння й собі.

Стен спостерігав, як вони хапали камінці, наче оскаженілі фермери, а тоді нахилився і став збирати сам, манірно зімкнувши губи в тонку лінію.

Едді відчув знайоме стискання, наче його горло хотіло звузитися до розміру щілини у вушку голки.

«Тільки не зараз, чорт забирай, — несподівано подумав він. — Зараз я потрібен своїм друзям. Як сказала Беверлі, срав я на це все».

І він також почав збирати каміння.

9

Генрі Баверз виріс надто швидко, щоби рухатися спритно та жваво за звичних умов. Але зараз умови були незвичні. Він шаленів від люті та болю, і вони надавали йому короткочасних,