Стівен Кінг - Воно

проте незвичайних фізичних здібностей. Генрі розпрощався зі здоровим глуздом. Голова повнилася сірим димом і рожевим маревом, яке буває, коли пізнього літа в сутінках випалюють луки. Він мчав на Майка Хенлона, наче бик на червоний плащ матадора. Майк біг уздовж бункера вузькою стежкою, що врешті-решт мала вивести його до звалища, але Генрі вже геть озвірів і не звертав уваги на такі зручності, як стежини. Він понісся крізь переплетені колючі зарості, не відчуваючи ані маленьких порізів від шипів, ані ляпасів від гнучких гілок, що били його по обличчю, шиї та рукам. Єдина річ, про яку він міг зараз думати, це кучерява голова ніґґера, що невпинно наближалася до нього. В одній руці Генрі тримав «М-80», а в іншій затиснув сірника. Коли він схопить ніґґера, то кресне сірником, підпалить ґніт і засуне ту бомбу прямо йому в ширінку.

Майк розумів, що Генрі наздоганяє його, та й інші теж не забаряться. Він спробував бігти швидше. Удари та подряпини завдавали неабиякого болю, з останніх сил він намагався не піддаватися паніці. Травма, що він її отримав, перетинаючи колії, виявилася набагато серйознішою, ніж здавалося попервах, і Майк почав шкутильгати та спотикатися. За ним стрімголов мчав Генрі, тріск і лязкіт його поступу навівав неприємні образи скажених псів чи ведмедів-шатунів.

Стежка уривалася прямо перед кар’єром, і Майк не стрибнув, а скоріше, впав у гравійну яму. Він прокотився аж до самого дна, став на ноги та встиг добігти до середини западини, коли помітив шістьох дітлахів. Вони вишикувалися в ряд, і на їхніх обличчях застиг якийсь химерний вираз. Лише згодом, коли Майкові випала нагода привести до ладу свої думки, він здогадався, чому їхні погляди видалися дивними: вони ніби чекали на нього.

— Допоможіть, — ледве вимовив Майк і пошкандибав до них. Інтуїтивно він звертався до високого рудоволосого хлопчика:

— Хлопці… дорослі хлопці…

Саме в цю мить у кар’єр угрібся Генрі. Він помітив шістку дітей і став на півдорозі. Його обличчям промайнула невпевненість. Він озирнувся, заздрів своїх воїнів, а потім із посмішкою повернувся до Невдах (Майк стояв трохи позаду Білла Денбро та відхекувався).

— Я тебе знаю, пацан, — мовив він до Білла, а потім перевів погляд на Річі, — і тебе також. Де твої окуляри, чотириокий?

І перш ніж Річі встиг йому відповісти, Генрі побачив Бена.

— А щоб мене чорти вхопили! Єврей із товстуном теж тут! Це твоя подружка, товстуне?

Бен підстрибнув, наче його тикнули під ребра.

З Генрі порівнявся Пітер Гордон. Підбіг Віктор і став по інший бік від Баверза. Ригайло та Лось Седлер причалапали останніми. Вони зайняли позиції біля Пітера та Віктора, і тепер протиборчі команди стояли одна навпроти одної двома рівними, майже парадними шеренгами.

Генрі важко дихав, і його голос більш скидався на ревіння бика, ніж на людську говірку:

— Я би залюбки звів рахунки з вами усіма, але не сьогодні. Мені потрібен ніґґер. Тому вшивайтеся звідси, малі засранці.

— Точно! — хвацько додав Ригайло.

— Він убив мого собаку! — закричав Майк високим зламаним голосом. — Він сам сказав!

— Негайно йди сюди, — сказав Генрі. — Якщо прийдеш сам, то, може, я подарую тобі життя.

Майк затремтів, але з місця не рушив.

Чітко та м’яко вимовляючи слова, Білл заявив:

— Пу-пустовище належить нам. Тому с-самі забирайтеся з-звідси.

Генрі вирячив на нього очі. Йому наче ляпаса заліпили.

— І хто ж мене звідси вижене? Чи не ти, цибаню? — запитав він.

— М-м-ми всі, — відповів Білл. — Нам набридло б-б-бігати від тебе, Б-б-баверзе. За-за-забирайся.

— Ах ти ж довбаний заїко, — промовив Генрі, нахилив голову та кинувся вперед.

Білл мав повну жменю каміння. Усі невдахи тримали жмені камінців, окрім Майка та Беверлі, яка встигла підібрати лиш один. Білл став жбурляти снаряди в Генрі — не поспішаючи, проте сильно та досить мітко. Перший камінь пролетів повз, другий влучив Генрі в плече. Якби за третім разом Білл промазав, то Генрі устиг би його дістатися та повалити на землю. Але камінь знайшов свою ціль, попавши в похилену голову Баверза.

Генрі скрикнув від болю й несподіванки, підвів погляд… і отримав ще чотири удари — одне невеличке любовне послання попало йому в груди від Річі Тозіера, друге, від Едді, зрикошетило від лопатки, третє, від Стена Юріса, дісталося гомілки, а єдиний камінець Беверлі прилетів йому в живіт.

Не вірячи власним очам, Генрі знову глянув на Невдах, і тоді в повітря здійнявся цілий шквал снарядів. Генрі впав на спину з перекошеним від болю обличчям.

— Нумо, хлопці, ви чого?! — закричав він. — Допоможіть мені!

— Ви-випалом паль! — віддав наказ Білл і, не чекаючи, поки інші візьмуть із нього приклад, кинувся вперед.

Невдахи сунулись за Біллом, жбурляючи каміння не лише в Генрі, а й у його підлеглих. Дорослі хлопці почали підбирати з землі амуніцію, проте багато не назбирали, бо їм уже добряче всипали перцю. Пітер Гордон скрикнув, коли в нього влучив снаряд Бена, роздряпавши вилицю до крові. Він відступив на кілька кроків, повагався, нерішуче кинув камінець чи два і… пустився навтьоки. З нього було досить, справи так не робляться на Західному Бродвеї.

Генрі несамовито згріб жменю каміння. Невдахам на щастя, більшість із них виявились дрібною галькою. Він кинув один великий уламок у Беверлі та подряпав їй руку. Вона зойкнула.

Бен із криком кинувся на Генрі Баверза, який вчасно озирнувся, аби його помітити, але не досить швидко, аби увернутися. Бен збив його з ніг, бо важив фунтів сто п’ятдесят, якщо не всі сто шістдесят, тож результат сутички був наперед відомий. Генрі не просто розтягнувся на землі, а відлетів убік, приземлився на спину й покотився. А Бен уже знову мчав на нього, не помічаючи пекучого болю у вусі, коли Ригайло Хаґґінс поцілив у нього брилою розміром із м’яч для гольфу.

Генрі намагався стати навколішки, проте Бен добіг до нього та з усією силою копнув ногою у кросівку в ліве стегно. Генрі важко перекотився на спину й підвів на Бена палаючі очі.

— Не можна кидатись камінням у дівчаток! — закричав Бен. Він не пам’ятав, щоб колись у житті відчував такий гнів. — Не можна…

І раптом Бен помітив, як Генрі креснув сірником, і в його руці спалахнув вогонь. Баверз підніс сірник до товстого ґноту «М-80», а потім кинув вибухівку Бенові в обличчя. Не усвідомлюючи власних дій, Бен відбив її долонею, змахнувши рукою так, ніби цілився ракеткою у волан. «М-80» полетіла вниз. Генрі побачив, як до нього наближається снаряд, вибалушив очі та з