Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

провів, походжаючи в натовпі та втручаючись у розмови, щоб здобути підтримку для своєї експедиції на Рівнини.

Великий князь демонстративно не зважав на тексти зі своїми візіями (крім тих випадків, коли його прямо запитували про побачене), являючи присутнім образ сильного і впевненого в собі чоловіка — Чорношипа, який зробився політиком: нехай полюбуються й порівняють із тим жалюгідним безумцем, котрим виставляли його сфальшовані стенограми.

Повз річечки, які тепер світилися блакитним (коли зійшов другий місяць, сфери замінили, щоб не створювати дисонансу), проїхала королівська карета, везучи Елгокара з матір’ю до Шпилю — хоча туди було рукою подати — де паланкін із носіями мав підняти їх нагору. Адоліна також не було: він уже поїхав проводжати наречену до Себаріалового табору, який справді лежав далеченько.

Здавалося, що ця юна веденка захоплювала його більше, ніж будь-яка дівчина з недавнього минулого княжича. Тож уже тільки з огляду на це батько сприймав їхні стосунки дедалі прихильніше, хоча наразі так і не діждався з Я-Кеведу чітких і зрозумілих відповідей на свій запит про її родину — в тому королівстві панував справжній хаос.

Більшість світлооких роз’їхалася, залишивши Далінара на острівці в товаристві слуг і паршменів, які прибирали зі столиків. Кілька особливо довірених мажордомів із довгими сачками в руках заходилися виловлювати з води сфери. А князівські охоронці — на запрошення самого ясновельможного — накинулися на залишки бенкетної трапези з апетитом солдатів, яких несподівано погодували зайвий раз.

До князя неквапливо підійшов якийсь мажордом — а відтак, зупинившись, узявся за руків’я меча, що висів у нього при боці. Далінар аж смикнувся, збагнувши, що сплутав уніформу мажордома-стажиста з чорним одностроєм Дотепника.

Холін надав обличчю незворушного виразу, але внутрішньо застогнав. Дотепник? Тепер? Князь-бо почувався так, неначе десять годин поспіль воював на полі бою. Аж дивно, що година-друга світських бесід змогла породити аналогічний ефект.

— Спритний хід, — сказав новоприбулий. — Ви обернули атаку на себе проти самого нападника. Мудрецям відомо, що образа нерідко втрачає дошкульність, якщо не сприймати її як образу.

— Дякую, — відказав Далінар.

Дотепник коротко кивнув і, проводжаючи поглядом королівську карету, яка зникала з очей, зауважив:

— Сьогодні я не мав чим зайнятися. Елгокар не потребував моєї дотепності — адже присутні переважно прагнули поспілкуватися не з ним, а з вами.

Далінар зітхнув і, здавалося, відчув себе ще більше знесиленим. Прямо цього не пролунало, але князь і без слів уловив, на що натякає Дотепник: «…не з ним, а з вами, бо ви і є фактичний король».

— Дотепнику, я узурпатор? Тиран? — спитав він несподівано для себе.

Той звів брову і, здавалося, чекав на якесь влучне зауваження — але за мить відкинув цю думку.

— Так, Далінаре Холін, — м’яко й заспокійливо промовив чоловік, неначе розмовляв із малолітнім плаксієм. — Авжеж.

— Але я не хочу ним бути.

— З усією належною повагою — але Ваша Ясновельможність таки кривить душею. Бо жадає влади й, дорвавшись до неї, не так легко випускає отримане з рук.

Холін похнюпив голову.

— Не журіться, — вів далі Дотепник. — Адже нині епоха тиранів. Сумніваюся, що це королівство готове до більшого, тож ліберальна тиранія бажаніша, ніж бич слабкого правління. В інший час і в іншому місці я, може, й викривав би вас як узурпатора, бризкаючи слиною та сходячи жовчю. Але сьогодні й тут співаю вам осанну як людині, що потрібна цьому світові.

Далінар похитав головою.

— Я мав би не втручатися, а дати Елгокарові законно правити на власний розсуд.

— Чому?

— Бо він король.

— Себто «помазаник Божий»?

— Ні, — зізнався Далінар. — Усемогутній — або той, хто називав себе цим іменем — мертвий. Але хай там як, а королівство нам не з неба впало — наша родина захопила владу силою і нав’язала свою волю решті князівств.

— А коли так, то чому ж?

— Бо ми вчинили неправильно, — відказав Холін, примруживши очі. — Багато років тому Ґавілар, Садеас і я припустилися помилки.

Дотепник здавався щиро здивованим.

— Ви об’єднали королівство! Далінаре, ви зробили добру справу, якої гостро потребував Алеткар.

— Ти називаєш єдністю ось це? — спитав князь, махнувши рукою в бік решток бенкету й світлооких, які роз’їжджалися. — Ні, Дотепнику, — ми зазнали поразки. Душили, вбивали — а все, що отримали, це жалюгідну поразку. — Холін підвів очі. — В Алеткарі я отримав тільки те, чого сам зажадав. Силоміць захопивши владу, ми дали зрозуміти — ні, прокричали — що право на престол належить сильному. Якщо Садеас відчуває, що сильніший за мене, тоді він просто зобов’язаний намагатися скинути мене з трону. Ось плоди моєї юності, Дотепнику. Ось чому це королівство потребує реформ — і то більше, ніж тирана або навіть ліберального монарха. Ось чого навчав Ногадон. І саме це я весь час випускав з уваги.

Дотепник кивнув — на позір замислено.

— Скидається на те, що мені варто перечитати оту вашу книжку. А втім, я прийшов попередити вас, що незабаром поїду.

— Поїдеш? — здивувався Далінар. — Ти ж щойно приїхав.

— Отож-бо. І маю зізнатися, що це неймовірно прикро. Але я виявив, де саме мені місце, хоча, відверто кажучи, не зовсім певен, чому саме там. Не все завжди спрацьовує так добре, як хотілося б.

Далінар насупився на нього — а той приязно усміхнувся у відповідь.

— Ти один із них? — спитав князь.

— Перепрошую?

— Ти Вісник?

Дотепник засміявся.

— Ні. Красно дякую, але ні.

— То ти той, кого я шукаю? — припустив Далінар. — Променистий?

Дотепник усміхнувся.

— Далінаре, я всього лише людина — хай як мені подекуди кортить, щоб це було не так. Я не Променистий. І доки я вам друг, зрозумійте, що наші прагнення не вповні збігаються. Вам не варто мені довіряти. Бо якщо задля отримання бажаного мені доведеться дивитися, як цілий світ палає й розлітається на друзки — я зроблю це. Зі сльозами на очах, але дозволю, щоб це сталося.

Холін насупився.

— Я допомагатиму, чим зможу, — повів далі Дотепник, — і саме тому маю їхати. Ризикувати надто сильно мені не можна, бо якщо він мене таки знайде, я стану нічим — душею, розтерзаною на клапті, яких не зібрати докупи. Моя тутешня місія небезпечніша, ніж ви ладні собі уявити.

І «чорномундирник», розвернувшись, рушив геть.

— Дотепнику! — гукнув йому вслід Далінар.

— Що таке?

— А хто цей «він», який тебе шукає?

— Ваш супротивник, Далінаре Холін. Батько ненависті.

Дотепник відсалютував йому й побіг з острівця.

 

68. Мости

 

А втім, мені здається, що все суще створено для певної мети, і якщо ми — неначе дітлахи в майстерні — порядкуватимемо на свій розсуд, то ризикуємо не відвернути, а загострити проблему.  

 

Розколоті рівнини.

На відміну від проваль, де Каладінові мостонавідники знайшли прихисток, капітан не мав ці терени за рідні, бо надто добре пам’ятав, як боліли його позбивані ноги після першої вилазки пересіченою місцевістю тутешньої кам’яної пустизни. На ній майже нічого