Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

охорону, — зауважив Амарам, покосившись туди, де, біля са́мого острівця, стояла вечірня зміна Далінарової варти.

Мостонавідники чекали на майданчику, який ділили з іншими охоронцями, а також прислугою та ще підопічними, чиї наставниці прибули на бенкет.

Ще зовсім недавно дуже мало хто зі світлопанства відчував би потребу приводити на бенкет охоронців — але тепер там було не пропхатися. Хоча сам щойно звільнений із в’язниці капітан Каладін наразі був не на службі.

— Він добрий воїн, — тихо заперечив Далінар. — Просто носить на собі кілька шрамів, які ніяк не загояться.

«Веделедев свідчиця, — подумалось йому, — що я й сам не без них».

— Мене лише непокоїть, чи до снаги такому, як він, захистити вас, — відказав Амарам. — Далінаре, ваше життя — неабияка цінність. Нам потрібні ваші візії і ваша оруда. А втім, якщо ви довіряєте тому рабу, нехай буде по-вашому — хоча я точно не відмовився б почути його вибачення. Не на догоду власному самолюбству, а щоб упевнитись, що він облишив свої наклепницькі звинувачення.

Далінар не відповів, бо Навані тим часом, перетнувши короткий місток, перейшла до них із сусіднього острівця. Дотепник спробував узяти її на глузи, але та ляснула його по обличчю стосом паперів і, заледве вдостоївши поглядом, рушила до Холіна. А блазень, потираючи щоку, широко всміхнувся їй услід.

Жінка підійшла до двох чоловіків — які, здавалося, стояли серед моря приглушених смішків і глумливих очей — і, зауваживши папери в Далінаровій руці, прошипіла:

— Їх відредагували.

— Що? — не збагнув Далінар.

Та потрясла паперами.

— Ці стенограми! Ти вже чув, що вони містять?

Князь кивнув.

— Це не мої оригінальні записи, — промовила Навані. — Тут змінено загальний тон і перекручено слова — щоб зробити все описане відверто сміховинним — а також створено враження, неначе я всього лише підіграю твоїм дивацтвам. Ба гірше: сюди додано коментарі іншим почерком, які глузують із того, що ти кажеш і робиш. — Жінка глибоко вдихнула, наче намагаючись опанувати себе. — Далінаре, ця писанина покликана зруйнувати рештки довіри до тебе.

— Зрозуміло.

— Як їх роздобули? — спитав Амарам.

— Украли, поза сумнівом, — відказав Далінар, який дещо збагнув. — Навані й мої сини постійно під охороною — але коли їхні покої стоять порожнем, ніхто за ними особливо не пильнує. Щодо цього ми, певне, були надто недбалі. Я неправильно оцінив небезпеку, гадаючи, що під загрозою не наші репутації, а наші тіла́.

У м’якому фіолетовому сяйві жінка глянула на море світлооких, чимало з яких позбиралися купками довкола когось із великих князів. Вона підступила ближче до Далінара, і хоча очі Навані нестямилися від люті, Холін знав її досить добре, аби здогадатися, що саме вона відчувала. Йшлося про зраду, про вторгнення. Те, що було їхнім і тільки їхнім, виявили, висміяли й виставили на огляд цілого світу.

— Далінаре, мені дуже шкода, — сказав Амарам.

— А самі видіння не перекручено? — поцікавився Далінар. — Їх переписано правильно?

— Начебто так, — відказала Навані. — Але змінено стиль. А ті насмішки… Буря забирай! Це просто бридко. Коли я знайду ту жінку, яка це зробила…

— Навані, заспокойся, — сказав князь, поклавши руку їй на плече.

— Як ти можеш таке говорити?

— Бо це дитяча витівка людей, які гадають, наче мене можна збентежити правдою.

— Але ж ті коментарі! Ті зміни. Вони зробили все можливе для твоєї дискредитації. І примудрилися підірвати довіру навіть до того епізоду, де ти перекладаєш із зорепіснемови. Це…

— «І як не боюся я дитини зі зброєю, яку тій несила підняти, так не вбоюся я й розуму того, хто не мислить».

Навані насупила чоло.

— Це зі «Шляху королів», — пояснив Далінар. — Я не юний дебютант, який нервується на першому для нього бенкеті. Садеас помиляється, гадаючи, що я реагуватиму на це так само, як зреагував би на моєму місці він. Насмішка — не меч і ранить не сильніше, ніж дозволить жертва.

— Але тобі таки боляче, Далінаре, — сказала Навані, зустрічаючись із ним поглядом. — Я бачу це в твоїх очах.

Залишалося сподіватися, що решта присутніх знали його надто погано, щоб це зауважити. Так, йому дошкулили. Зробили боляче, бо то були його видіння, даровані, щоб поділитися на благо людства, а не виставити на загальне осміяння. Тож болю завдавав не сам сміх, а втрата такої можливості.

Холін відійшов від жінки й проклав собі шлях крізь юрбу. Тепер йому здавалося, що деякі погляди не глумливі, а радше співчутливі. Може, він і видумував, але складалося враження, наче дехто жалів його більше, ніж зневажав.

І князь не міг сказати напевне, яке з цих почуттів було гірше.

Дійшовши до фуршетного столика на краю острівця, він прибрав звідти велику таріль і, передавши її ошелешеній подавальниці, став на стільницю й, одною рукою тримаючись за встановлений поряд ліхтар, окинув поглядом невеличкий натовп перед собою. Там зібралася еліта Алеткару.

Ті, хто пропустив його маневр, шоковано заозиралися на князя, а сам він зауважив удалині Адоліна і Її Світлість Шаллан — обоє, певне, щойно прибули, але вже прочули, про що тут подейкують.

Далінар обвів натовп очима.

— Те, що ви читали, — правда, — гукнув він.

Запанувала приголомшена мовчанка. В алеті було не прийнято виставляти себе на посміховисько так, як Холін — а втім, увесь той балаган улаштували за нього.

— Коментарі додали, щоб дискредитувати мене, а стилістику оригінальної стенограми Її Світлості Навані змінили, — сказав Далінар. — Але не стану приховувати, що зі мною це таки відбувається — Всемогутній посилає мені видіння, які я бачу майже кожної великобурі. Хоча вас це навряд чи здивує: про мої візії пліткують уже хтозна-скільки тижнів. Мені, мабуть, варто було давно оприлюднити їхній зміст. Надалі я повідомлятиму про кожне видіння, щоб учені цілого світу могли досліджувати побачене.

Холін розшукав очима Садеаса, поруч якого стояли Аладар із Рутаром, і, міцніше стиснувши ліхтарний стовп, перевів погляд на решту слухачів.

— Я не дорікаю тим, хто підозрює, наче я збожеволів — ці підозри природні. Але грядущими ночами, коли дощ омиватиме ваші стіни, за якими завиватиме вітер, ви поринете в роздуми. Поставите собі запитання. А відтак незабаром з’являться докази — і ви все зрозумієте. А сьогоднішня спроба знеславити натомість очистить мене від ганьби.

Далінар обвів поглядом обличчя присутніх — одні шоковані, інші співчутливі, ще інші здивовані.

— Поміж вас є ті, хто гадав, наче ця провокація деморалізує мене або змусить утекти від ганьби, — повів далі князь. — Проте вони надто погано мене знають. Ну а тепер бенкетуймо далі, бо я хочу поговорити з кожним із вас особисто. І нехай у тексті, який ви тримаєте, наді мною глумляться, але якщо вам смішно — смійтеся мені в обличчя.

А відтак Холін зліз зі столика.

І взявся робити своє.

***

А багато годин по тому Далінар — оточений спренами виснаження, які вилися довкола — зрештою дозволив собі опуститися в крісло коло одного з бенкетних столів. Решту вечора він