Зоя Лістрова - Пограємо в любов, Зоя Лістрова

Глава 15.

Ближче до вечора я пішла переодягнути сукню. Сукня, яку обрала на зміну весільної, була блідо рожевого кольору. Вона обтягувало мою постать, трохи вище колін вона розширювалося. Виріз був досить глибоким і спокусливим, він прикривався моїми кучерями. Мені дуже не хотілося виходити. Це не мій день. Я брешу всім, йому, батькам, усім гостям, які щиро вітають, дарують подарунки. Пролунав стукіт у двері, я підійшла відчинила, це був Герман. Він дивився на мене захоплено.

- Мовчи. Я знаю, що ти скажеш, не кажи.

- Я все ж таки скажу. Ліза, ти чарівна. Я закоханий у тебе, у твою красу, у твій розум, дотепність. Я закохався в тебе.

- Вибач, але без взаємності.

- Що тобі в мені не подобається?

- Ти гарний, і навіть виявляється співчутливий. Але буває так, що ти не мій.

- Я зрозумів, ти поки що в мене не закохалася. Я розумію, що я не ідеал. Ідеальних не буває, і ти це знаєш. Я постараюся тебе в себе закохати. Боже, як тяжко, любити без взаємності.

- Ну ось, ти вже розумієш як це, - невже я це сказала вголос, я проговорилася.

- Що ти хочеш цим сказати?

- Нам час, нас чекають, - я взяла його за руку і повела до дверей.

 

Нарешті, все закінчилося. Хоча закінчилося лише гарне уявлення, а все тільки починається.

- Діти, у вас перша казкова ніч. Ми з батьком вирішили залишити вас самих, щоб не бентежити.

- Мамо, у мене своя квартира. Ми поїдемо туди.

- Германе, твоя холостяцька квартира не годиться. Ми вас підвеземо до нашого будинку.

 

Ми зайшли до будинку, в якому приємно пахло трояндами. У бік нашого крила все було засипане пелюстками троянд.

- Це ти вигадав, усіяти все пелюстками троянд?

- Це мама. Зараз, я маю тебе взяти на руки, і понести до нашої кімнати.

- Герман, прокинься, це лише гра.

- Я все-таки хочу це зробити. Він узяв мене на руки і поніс.

- Германе, відпусти, ти порушуєш пункт нашого договору.

- Ну і нехай, уже стільки сьогодні всього порушено. Одним більше, одним менше. Не хвилюйся, силою тебе брати не буду. Окрім твого поцілунку.

Двері в спальню були відчинені, він поставив мене, і поцілував. Толі обстановка, і запах троянд на мене так подіяли, я відчула бажання кохати. Мені захотілося відповісти йому взаємністю, але розум мене зупинив. Це гра, і перший етап пройдено, він відчув любов без взаємності.

- Германе, ти ж розумієш, я не можу спати з тобою в одному ліжку.

- Не хвилюйся, я піду до іншої кімнати. Для мене теж не виносимо бути поруч з тобою, і не торкатись. Це тортури,  - він вийшов.

Я прийняла ванну, і лягла у величезне ліжко. Я так була втомлена за цілий день, що щойно лягла, почала засинати.

 

Герман не міг заснути, його хвилювала обстановка, він був закоханий. Саме закоханий. Раніше з ним такого не було. Йому подобалися гарні дівчата, він ніколи не був обділений їхньою увагою. Завжди добивався одного, переспати і все, потім можна полювати за іншою. Якось у нього були тривалі стосунки з Олею, рівно рік. А потім вона почала диктувати свої права, і вони розлучилися. А з Лізою він хотів би прожити все життя. Він не розумів, що його так до неї вабить. Напевно, це кохання. Він згадував її і представив як було би зараз. Він би її роздягав, він так усе реально уявив, що в нього виникло бажання бути з нею. Він не міг з ним упоратися. Герман підвівся і пішов у кімнату до неї, прочинив двері, вона спала. Герман підійшов до ліжка, вона не поворухнулася. Вона спить, вона не думає про нього, як він про неї. Він вийшов із кімнати. Йому було прикро, що він не викликає у неї почуттів. Чому, він цього не розумів. Заснути довго не міг. Потім почув шум у домі, подивився на годинник, було дванадцять. Він підскочив з ліжка і побіг у кімнату до Лізи, вона ще спала. Він ліг на ліжко, і вона прокинулася.

- Германе! Ти…

- Шиии. Мабуть мама прийшла.

- Вона що, перевіряти прийшла?

- Ні. Навіщо?

- Тоді геть з кімнати.

- Стривай, а якщо вона підніметься сюди.

- Так, завтра шукаємо окреме житло.

Пролунав стукіт у двері. Ну, це взагалі не добре, додумала я. Стук повторився.

- Германе, вийди будь ласка.

- Це мама, - він вийшов.

Я підвелася, одягла халат, підійшла до дверей, почула вона плаче, я вийшла.

- Що трапилося?

- Батька забрали до лікарні, у нього напад.

- Вибачте, я вам завадила.

- Поїхали до нього, - сказав Герман.

- Сказали до нього поки що не пустять. Йому робитимуть хімеотерапію, і потім коли можна зателефонують. Він так радів, напевно перехвилювався.

 

Ми таки поїхали до лікарні. Лікар запросив нас до себе до кабінету.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍