Марк Лівін - Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін

і нічого більше. Уся психічна енергія людини звужується лише до цієї ідентифікації. Жодних інших ролей у цьому процесі бути не може. Якщо я — Малфой, то не попрошу про допомогу в Поттера, навіть коли буду за крок до смерті. Тому що «я кращий і вищий за це». Привіт, гордине.

Це переживання є нормою в епоху індивідуалізму, яка відштовхується від бажань і потреб лише окремої особистості. Ми вже зверталися до роботи Ґордона Вілера «За межами індивідуалізму: до нового сприйняття себе, стосунків і до­свіду»29. У цій книжці він говорить, що під час нарцисичного процесу виникає фраза «Я так сказав». У межах стосунків вона робить неможливим текст іншого: «Я теж існую». Виходить, поруч із людиною, яка переживає гординю, немає місця для наших потреб.

Ще один промовистий приклад — це патріархат і міф про маскулінність. Чоловіків (і жінок) із самого народження наповнюють очікуваннями щодо їхніх гендерних ролей. «Я = чоловік = сильний = незворушний = не показую свої почуття = не плачу = мені не болить = я не можу мати проб­лем», а «жінка = ніжна = покірна = берегиня = чекає та терпить = має коритися» і так далі. Незважаючи на це, за життя люди можуть з’ясувати, що мають багато інших потреб, шир­ших за знайому їм формулу.

Ґордон Вілер говорить про те, що більш інтегрована та спільна форма побудови взаємин через «Ми», а не лише «Я», створює простір для розвитку стосунків. Якоюсь мірою індивідуалізм та відчуття всесилля власного Я робить світ самотнім та ексклюзивним, у цьому випадку зустріч з іншими людьми майже неможлива. Є тільки «Я — Драко Малфой», і нічого більше.

Людині, яка переживає гординю, вкрай складно щось пояснити. Наприклад, ви натрапили на сторінку одного письменника в соцмережах. Ніби й непогано пише, але в текстах є помилки. Ви думаєте: хм, може, підказати, щоб виправив? Пишете коментар під постом, а у відповідь наражаєтеся на спалах гніву: «Як ти смієш мене критикувати? У мене диплом! Грамота! Премія! Наклад! А ти, хто ти?!». У цьому випадку людина = визнаний письменник з регаліями.

Гординя часто працює й у зворотному напрямку. Наприклад, якщо я втратив роботу, не можу платити за орендоване житло й мені треба повернутися до батьків, то я нічого не вартий. Тобто я прошу про допомогу = я невдаха. Натомість людина, яка не ототожнює себе зі своїми результатами, поставиться до цієї ситуації інакше: окей, тут і тут у мене вийшло, у мене можуть бути успіхи, а можуть — і невдачі.

Ми з пострадянського простору, де тривалий час існували жорсткі рамки того, що можна, а чого — ні. Ці обмеження діють як на рівні сім’ї, так і на рівні цілої країни. Це дуже яскраво видно на прикладі серіалу «Чорнобиль» (2019). Якщо держава показує модель відносин із зовнішнім світом за принципом «Ми завжди на коні, ніколи не визнаємо, що нам щось не вдалося», то, відповідно, ця модель іде вниз — у систему освіти і стосунків між людьми. За радянських часів не було культури визнавати свої помилки, потребувати допомоги і просити про неї. Тому це також наклало на нас відбиток.

У книжці Расса Герріса «Пастка щастя» є термін «когнітивне злиття»30. Він стосується не гордині зокрема, а радше процесу мислення, який до неї призводить. Герріс говорить, що люди часто не можуть відділити себе реального від того, що про себе думають. Наприклад, хтось гадає: «Я поганий». Тіло і психіка реагують на ці думки саме так. Людина стає тим, що про себе думає. Падає настрій, з’являється напруга і пригніченість, може зникнути апетит і підвищитися рівень тривожності.

На противагу цьому Герріс пропонує термін «когнітивне розділення». Не «я поганий», а «думаю, що я поганий». Не «я найкращий», а «здається, я чомусь вважаю себе найкращим». Завдяки цьому людина ставить між собою та отру­тою певний фільтр, який не дає токсичним думкам так легко потрапити до організму. Уявіть, що ви стоїте поруч із торговим центром. У ньому так гучно грає музика, що аж внут­рішні органи дрижать, тож почути власні думки неможливо. Але якщо відійти трохи далі від діджея — стане простіше. Музика все ще лунатиме, але вже не буде для вас такою травматичною.

Мабуть, кожному відома така ситуація: вас хтось образив, і це почуття більше за будь-що інше. Воно вмощується вам на груди, як котик, але не муркоче, а просто не дає дихати й думати як слід. У цьому переживанні важко помітити іншу людину, зрозуміти, що в неї також під час спілкування була якась потреба. Часом це не якісь глобальні проблеми, а щось геть побутове. Наприклад, ви сиділи з партнеркою в закладі. Вона почала зазирати в телефон. Вам здалося, що дівчина вас ігнорує, і вас це зачепило. Ваша образа вилазить з ногами на стіл і повністю закриває собою потребу іншої людини. А раптом партнерка втомилася і їй просто потрібна пауза?

Насамкінець можна подивитися на це ще з одного боку — культурологічного. Гординя є першим і досі головним гріхом, який забрав у людини рай. Поява у книзі Буття змія, який захотів стати Богом, — початок цієї історії: «Я кращий за нього». Диявол спокусив Адама, той також спробував забрати собі славу, що мала належати лише Богу (який, згідно з книгою Буття, дав основу всьому, заклав фундамент, на якому люди будують світ). Адам усвідомив, що світ повний страждань, і тепер йому й усім наступним поколінням доведеться якось із цим жити. Виходить, він так захопився собою, що