Вальдемар Лісяк - Шуанська балада, Вальдемар Лісяк

- Фуше на той час уже не керував поліцією. Хоча міністр за короткий час домігся великих успіхів у розшифровці та пійманні винних у бійні на вулиці Сен-Нікез, Наполеон незабаром відправив його у відставку (15 вересня 1802). Для чого? Тому що Фуше оточив Тюїльрі та Мальмезон шпигунами і зробив свою поліцію державою в державі. А Бонапарт, як почув Кадудаль під час розмови з Консулом, не мав наміру терпіти чужі держави у своїх володіннях. У результаті міністерство поліції було скасовано, Фуше відправлений у відставку, а весь його розвідувальний, контррозвідувальний і репресивний апарат був змушений перейти до складу міністерства юстиції як звичайний відділ. Генеральний Суддя Реньє, який очолював це міністерство, був настільки дурний, що вважав поліцію "ганебною виразкою на тілі власного міністерства" і не зважав на неї. Як наслідок, у той час нею знехтували, і Кадудаль вчинив те ж саме.

Це також було помилкою. Кадудаль явно недооцінив людей Фуше, які залишилися в поліції після відходу великого міністра. Таких як, наприклад, учня і заступника Фуше, державного радника Реаля або керівника таємної політичної поліції міністерства, видатного фахівця у своїй справі Шарля Демареза. Більше того, дивлячись, що дні минають і нічого поганого не відбувається, він проігнорував арешт Квереля і майже забув про нього. Бажання помсти - це наркотик, який дозволяє забути про все, крім помсти. 7 грудня 1803 року Жорж вирушив до Бівілля, щоб особисто прийняти другу групу, оскільки він вважав, що вітатиме Й.К.В., графа д'Артуа. Але він помилився.

У цій групі з шести командос було два аси: тридцятиоднорічний аристократ з оточення графа д'Артуа Арманд де Поліньяк, смілива людина, яка рішуче пішла на все, і тридцятитрирічний в минулому офіцер Жан Батист Костер де Сен-Віктор, запеклий рояліст із блискавичними рефлексами, гострим розумом і красою, яка захоплювала кожну жінку, на яку він дивився. Разом з Лімоеланом, Сен-Реджантом і Карбоном він належав до вузької групи організаторів замаху на вулиці Сен-Нікез, але не брав участі в останній фазі операції (вибух напередодні Різдва) і зумів втекти з лап Фуше.

Знову нічні марші, селянські юшки та нічліги на соломі. Під час цієї подорожі вони замовили чотири мундири драгунів і єгерів у найкращого кравця в Омалі, Дебоссо. Команда була готовою протягом десяти днів, і Кадудаль забрав їх під час наступного рейду до узбережжя.

Наступний набіг відбувся в січні 1804 року. Жорж поїхав до Бівілля з Раулем Гайяром і чекав на фермі Ла Потері прибуття герцога. Він мав надію, що Бурбон цього разу не розчарує — настав час. Очікувана група вирушила з порту Діл 11 січня, але через шторм лише через п'ять днів, 16 січня, "El Vincejo" досяг скелі, привізши: генерала Пішегрю, який мав при собі величезну суму в п'ятнадцять тисяч ліврів, його ад'ютанта, генерала Лайоле, Армана Гайяра (брата Рауля), Жюля де Поліньяка (молодшого брата Армана де Поліньяка), маркіза де Рів'єра (ад'ютанта графа д'Артуа) і приятеля Пішегрю, швейцарського майора Руссільона. Стоячи на порозі будинку, Кадудаль з тривогою спостерігав, як із темряви виринають силуети.

- Ви привели герцога? — запитав він нарешті.

- Ні, — пролунала відповідь.

Тоді Жорж підняв руки до неба й тихо прошепотів:

- Ми згублені!

Я не можу гарантувати достовірність цих слів. Проте я гарантую, що з цього моменту Кадудаль раз і назавжди позбувся будь-яких ілюзій щодо прибуття Бурбона, запланованого за сценарієм "Coup еssentiel". Граф д'Артуа, в майбутньому король Карл X, прислав своїх найкращих офіцерів, але сам він був занадто боягузливим, щоб ступити на французьку землю в той час, коли нею правив Бонапарт. Таких, як він, довелося повертати на батьківщину в чужих чемоданах. Це зробили англійці, австрійці, пруссаки та росіяни в 1814 і 1815 роках.

Цього разу мандрували верхи. У Парижі всі розбрелися по своїх схованках. Пішегрю, як і Кадудаль, використав майже всі, які були в його розпорядженні. Прибувши і зрозумівши, що розраховувати на Бурбона немає сенсу, Жорж з надією чекав зустрічі двох генералів і рішення Моро. Ця надія була не дуже виправданою з огляду на той факт, що змовники не здогадувалися, чи захоче Моро взагалі долучитися до реставрації Бурбонів, незалежно від того, чи був він про-роялістом чи ні. Фактом було також те, що обидва хворобливо амбітні воїни відчували взаємну неприязнь один до одного. У випадку Пішегрю було також почуття ревнощів до значно більшого впливу Моро в армії. Однак він дав Бурбонам і лондонському кабінету слово, що Моро приєднається до змови, і намагався його дотримати. Їхні перші контакти листами (з використанням таємних кур’єрів) у 1803 році, здавалося, вказували на те, що Моро готовий підтримати операцію "Coup еssentiel".