Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

- Рубан! – рявкнув Чейз. – Краще б тобі зайнятись ділом!

- А інакше, що, детективе? Викличеш Раду?

- Викличу, - коротко відповів Себастьян. Маг зморщив ніс і ледве помітно сіпнувся.

- Як скажеш, - підкотив Серж очі. Граційно підійнявся. Розім’яв пальці. І пройшов праворуч від Кори до сусіднього ліжка завішаним білою шторою. – Ну, тоді почнімо!

- Стій! – майже наказав Себастьян, але маг різким рухом відсунув штору і в дівчини мало не стало серце. Цей профіль і золотисті пасма вона б впізнала де завгодно.

- І-ірвін… - видихнула Кора.

Вона зірвалась з місця. Різким рухом відкинула ковдру. Серце гупало в грудях. Дихання стало частим. Пара кроків і її ноги підкосились. Вона впала, боляче вдарившись колінами і ляснувши долонями об світлий мармур. Поділ довгої білої нічної сорочки не витримав та репнув. Навколішки доповзла до ліжка і підійнялась спершись на його край. Тремтячою рукою провела над вродливим обличчям, зараз зіпсованим синцями та набряками.

- Щ-що це…? Як… - Кора оглянула відкриті ділянки шкіри: кілька рожевих подряпин на шиї, синець на вилиці, набряки та глибокі порізи на руках. Ірвін важко дихав, але дихав. – Що це таке?

- Це ще квіточки. Чи вірніше «вже»? – нещадно продовжував Рубан. - Коли його знайшли було гірше. Він міг би відновитись швидше, але наша магія зцілює перехожих дуже повільно. Вона не затримується в їхньому організмі. Тому ефект є лише під час безпосереднього зцілення, - пояснював маг, але Кору мало це цікавило.

- Як це сталось?! – підвищила вона голос і повернулась до тіньового детектива. Чейз важко ковтнув і підтис губи. – Я спитала, що це в біса таке?! – дівчина перейшла на крик.

- Його знайшла Мірайя. В будинку Веги. Хтось напав на нього.

- Чому ти одразу мені не сказав? – від її крику Себастьян починав злитись. Міцно стиснув кулаки.

- Тому що ти ще сама не відновилась. Я збирався…

- Ти збирався?!

- Я б сказав, коли тобі б стало краще, - і собі підвищив голос хлопець.

- Стало краще? Чому ти вирішив, що мені було погано?

- А хіба ні? Ти ледве пережила напад нюхача. Я вирішив, що…

- Ти вирішив? Та яке право ти взагалі маєш вирішувати тут щось?!

Усе це переростало у сварку. Знову. Жоден з них не збирався зупинятись. Але над їхніми головами пролетів дзвінкий дівочий голос, що відбився від старовинних стін і залишився останньою голосною нотою в повітрі.

- Що ви тут влаштували!? – прокричала Мірайя Сюз, стоячи в дверях лазарету.

- Моя мила Мірайя! – защебетав маг, мов соловейко до дівчини. Прямо розквітнув на очах. Тіньовий детектив підійшла до трійці якомога ближче і процідила крізь зуби:

- Якого біса? Це ж лазарет! Тут лікують людей і дають їм відпочити, а не влаштовують спектакль в двох діях! – її слова трохи зменшили запал Кори та Себастьяна. Мірайя повернулась до мага: - Роби свою роботу, Серже. А ти свою, - вже до напарника. – Коро, судячи з усього ти цілком здорова. Тоді підеш зі мною.

- Я не залишу тут Ірвіна, - вчепилась дівчина в руку друга.

- Залишиш. Серж буде його зцілювати. Себастьян допоможе. Тобі нічого тут робити, тільки під ногами плутатись. Я – розкажу тобі, що сталось в твоєму будинку. Ходімо, - вона невдоволено глянула на дівчину, наче мати насварила дитину за непослух.

Корі не хотілось залишати Ірвіна. Зовсім. Але зараз допомогти вона нічим не могла. Знову. Вона знову була безсила. Дівчина розуміла, що не зможе просто сидіти поруч і тримати Майєса за руку, розуміючи, що нічим зарадити не може.

- Гаразд, - важко зітхнула. Повернулась до хлопця, якого не розбудили їхні несамовиті крики, і відвела золотисту прядку з очей. Тихо та ніжно промовила: – Я скоро повернусь.