Галина Курдюмова - Попелюшка навпаки, Галина Курдюмова

- Та що ж ти за нездара?! - Вигукнула і штовхнула сестру на принца, якого вона вже обминула.

Казала маман: щоб привернути увагу чоловіка, слід падати йому на руки. На руки не вдалось. Ліліана врізалась у принців зад і повалила його на підлогу, видно, сила поштовху розгніваної мене була ще та. Я мудро заховалась за головами гостей, що із жахом дивилися на спадкоємця престолу, що розтягнувся на паркеті, і на бліду малявку, що лежала зверху, обіймаючи Його Високість. Вона так перелякалась, що просто застигла, як, до речі, і усі інші. Ніхто навіть на допомогу принцові не кинувся. Довелось йому самому вивертатись, при цьому він звалив мою Попелюшку і опинився на ній. Ось, ось воно! Рауль посміхнувся приязно, встав нарешті і подав руку Лілі. Хапай і більш не відпускай! Ох, шкода, що ти мене не чуєш…

У тиші, що зависла, почувся голос принца:

- Пробачте, міледі, що я такий незграбний. - Оце правильна чоловіча поведінка. Якщо жінка винна, слід попрохати у неї пробачення! - Дозвольте у вигляді компенсації запросити вас до танцю.

Зреагувавши на слова принца, «прокинулись» музики і залою полинула романтична мелодія. Ліліана кинула на мене переможний погляд. Я задоволено потерла долоні. Кароліна знає, як вибудувати усе по-своєму! Із полегшенням відійшла до столів, де стояло частування. Хочу ось це і це спробувати! І цього трошки, а ось цього - багато…

Я лише накласти встигла смаколиків на тарілочку, як мене знов знайшла баронеса.

- Ка-ро-лі-но! - сичала вона, мов змія.

Я поспіхом сунула канапе до рота. Тепер можна не відповідати, бо рот зайнятий.

- Кароліно, чим ти займаєшся?! Як ти можеш думати про їжу, коли треба думати про заміжжя? Ти тільки поглянь: навіть Ліліана вже танцює із принцом! Ти хочеш, щоб тебе обійшла недолуга зведена сестра?

Дуже хочу, та зізнатися матінці у цьому не можу.

Баронеса струсонула мене так, що я канапе ковтнула, не встигнувши прожувати.

- Та все в порядку. Зараз Лілі потанцює з принцом, потім познайомить його з сестрою, тобто, зі мною, і все - принц у кишені!

- Ще б я сподівалась на милість  падчерки! Я сама тебе представлю його високості. Ходімо!

А може не треба? Я смикнулася, маючи надію просто втекти, та з материних тисків не вирватись.