Джулія Ромуш - Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш

Розділ 12.1

Цього разу я готувалася до зустрічі з Ведмедем вдвічі сильніше. Нервувала через сукню, макіяж і зачіску. Щоразу згадувала його слова про те, що я маю привертати увагу. А ще... Я страшенно нервувала, що в нас був поцілунок.

Як мені тепер поводитися? Коли сяду в машину, потягтись до нього та поцілувати? Або вдати, що нічого не було і я просто виконую свою частину угоди?

Стільки запитань і на них не було відповідей. Мая наполягала на тому, що ініціатива завжди має виходити від чоловіка. В будь-якому випадку. Не можна показувати, як він мені подобається. Інакше я все зіпсую.

Хоч у нас обох не було великого досвіду з чоловіками, але я таки вирішила, що подруга має рацію і в її словах є сенс.

Тому з дому я виходила в повній впевненості, що я сильна та незалежна, а Ведмідь повинен мене добиватися. Ну хай хоч мамонта якогось завалить. Адже раніше цим займалися чоловіки? Нехай покаже, що хоч трохи у мені зацікавлений.

Батько та мачуха окинули мене поглядом, коли я виходила з квартири, але зайвих запитань не ставили. Грошей я не просила. Поверталася додому вчасно, тож мені було нічого пред'явити. І маніпулювати також. От якби мені потрібні були гроші, тоді була б інша розмова. Минулого разу мачуха репетувала:

"Запитай навіщо їй гроші! Адже точно зібралася витратити на щось погане!"

Батько закочував очі, але все ж таки потім йшов і питав. Це було так принизливо пояснювати батькові, що мені потрібні гроші на особисті потреби. Купити всякі гігієнічні засоби й таке інше.

Ще один спогад, чому я так сильно хочу виїхати з цього будинку.

Мая, до речі, сказала, що дядько Діма обов'язково знайде мені посаду. Але лише за тиждень, коли повернеться з відрядження. Тож мої мрії про переїзд можуть стати цілком реальними. І дядько Діма і словом не заїкнувся з приводу того, що сталося тоді в його офісі. Теж величезний плюс.

- Добрий вечір, - сказала, щойно сіла в салон машини Ведмедя.

- Добрий, - Михайло кивнув у відповідь, а моє бідне серце почало колотиться ще сильніше. Я і так страшенно нервувала, а зараз взагалі мало не з розуму сходити почала.

Я відчувала його погляд. Він жадібно мене розглядав. Але я трималася. Не подавала вигляду, що хочу поцілувати. Але чекала бодай якихось дій від нього.

Коли Михайло завів двигун машини, я розчаровано видихнула. Вже вирішила, що він також грає у таку гру.

- Все добре? - Раптом пролунало над самим вухом. Я обернулася і зіткнулася з його очима. Такими гарними. Каримі. Я ще ні в кого не бачила таких. Вони можуть бути теплими та холодними одночасно.

- Ні, все добре, - прохрипіла у відповідь.

- Отже, мені здалося, - Михайло смикнув куточком губ на кшталт посмішки. А після його пальці залізли в моє волосся. Стиснули біля коріння. Притягли мене ближче і його губи знову торкнулися моїх. У цей момент моє серце зробило сальто назад і завмерло у солодкій комі. Поцілував. Сам. Отже, йому не байдуже. Отже, між нами щось є?

Всю дорогу до ресторану я дивилася у вікно і безглуздо посміхалася. Я закохалась. По вуха. Потрапила по самі помідори. Це я зараз зрозуміла точно. Після того, як він мене поцілував, я все зрозуміла. І ось тепер мені не давало спокою питання - а що буде далі? Наскільки між нами все буде серйозно і чи взагалі буде?

Михайло ставив запитання, розпитував про університет. Про мою спеціальність. Чомусь хмурився. Потім питав, чи я люблю вчитися. А я, звичайно, хотіла здатися краще, тому активно кивала головою і брехала, що вчитися я люблю дуже сильно. І взагалі люблю радувати бабусю своїми знаннями та здобутками. Добре, що ще їхати було недалеко, бо я почала, розповідати про олімпіади, на яких ніколи не була і про вигадані грамоти.

Скажете, що брехати погано? І що показувати себе краще, ніж є насправді, теж некрасиво? Про це я дізнаюся трохи пізніше. А зараз я літаю в рожевих мріях і щосили намагаюся зачарувати чоловіка, який знаходиться поруч зі мною.

- Ти ж пам'ятаєш, що потрібно робити? - Шепоче мені на вухо Михайло і зачіпає підборіддям мою щоку. Я ж активно киваю головою і божеволію від його дотиків. Сьогодні Ведмідь зовсім не схожий сам на себе. Він погладжує мене по спині. Торкається попереку. Підходить дуже близько і спокусливо заглядає у вічі. Цілком виявляє до мене інтерес, чим абсолютно точно дурить мені голову. До кінця вечора я вже повністю розчиняюся в ньому. Готова на все і навіть більше.

Партнери Ведмедя весь вечір не зводили з мене погляду. І навіть ось той, що минулого разу біг за Михайлом і хотів поговорити, намагався промацати ґрунт наскільки між нами все серйозно. Я привертала увагу чоловіків, а Ведмідь, здається, від цього ще дужче заводився. Він і справді сьогодні був якимось іншим. Я то дурепа думала, що він так само закохувався в мене, як і я в нього. Саме тому я зробила те, що зробила, коли він нахилився до мого вуха і сказав:

- Тобі обов'язково сьогодні повертатися додому до дванадцятої? - Гаряче дихання лоскоче шкіру. Серце істерично стукає у п'ятах.

- Я можу зателефонувати бабусі й сказати, що затримаюся, - вимовляю пошепки.

"Тікати, нам потрібно тікати!" - кричить внутрішній голос, але я, як завжди, його не слухаю.

- Скажи, що залишишся у подружки з ночівлею.

Серце пропускає удар від хвилювання. Але я згідно киваю. На все готова лиш би залишитися з ним цієї ночі.

Хочете спитати, де були мої мізки в цей момент? Самій це цікаво.

Ауууу... мізки тут не пробігали? Мені терміново їх потрібно повернути на місце!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно