Генрі Девід Торо - Волден, або Життя в лісах

Не існує гіршого смороду, ніж від добра, що загнило. Так і з людським добром, і з божественним, і з тваринним. Якби я довідався, що хтось прямує до моєї оселі з наміром вчинити мені добро, я тікав◦би світ за очі, щоб порятуватися від його вірусу, мов від сухого пекучого вітру африканських пустель, який зветься самумом і забиває роти, носи, вуха й очі піском, доки ти не задихнешся. Ні, я волів◦би постраждати від зла, адже це природніше. Я не вважаю нікого доброю людиною тільки тому, що він нагодував мене, коли я помирав від голоду, обігрів мене, коли я замерзав, чи витягнув із рівчака, куди я впав. Я можу знайти вам пса ньюфаундлендської породи, який зробить не менше. Філантропію не можна назвати любов'ю до своїх побратимів-людей у найширшому значенні цього слова. Говард[125], поза сумнівом, був чоловіком винятково добрим і порядним, і нагорода його велика[126]; але, строго кажучи, що нам хоч◦би й до сотні таких Говардів, якщо вони не допомагають нам у найкращому нашому стані, коли ми найбільше заслуговуємо на допомогу? Я ніколи не чув про доброчинні збори, які щиро пропонують допомогти мені чи до мене подібним.

Єзуїти розгубилися, зустрівши індіанців, які, навіть палаючи на стосі, й далі радили своїм мучителям нові різновиди тортур. А◦оскільки вони вивищилися понад фізичними тортурами, інколи здавалося, що вони вищі й за будь-яку втіху, яку можуть їм запропонувати місіонери; закон велить чинити людям те, чого тільки бажаєте, щоб люди чинили вам[127], але він не поширюється на тих, кому байдуже, що чинитимуть їм, хто у власний спосіб любить ворогів своїх і майже відпустив їм за все вчинене[128].

Конче допомагай злидарям саме тим, чого вони потребують найбільше, навіть якщо йдеться про власний приклад, до якого їм далеко. Якщо даєш гроші, то вкладай у це й себе, а не просто лишай їм. Інколи ми робимо чудернацькі помилки. Буває, що злидар не настільки голодний і холодний, як можна припустити з його брудного та обшарпаного вигляду і поганих манер. Почасти виною тому може бути його смак, а не лише лиха доля, що його спіткала. Можливо, якщо дати йому грошей, він купить на них іще рам'я. Я жалів нещасних обдертих ірландських робітників, які різали кригу на ставку в злиденних лахах, сам ловлячи дрижаки в ошатнішому і трохи моднішому вбранні, доки якогось пекуче холодного дня один із них не провалився під воду й не прибіг у мій дім обігрітися. Він зняв три пари штанів і дві пари панчіх, перш ніж роздягнувся догола, і хоча одяг його справді був брудний і рваний, він відмовився від запропонованого мною на додачу пальта. Може, насправді він потребував саме омовіння. Тоді я почав жаліти себе: більшим милосердям було б дати фланелеву сорочку мені, ніж цілу крамницю готового одягу йому. Краще один раз вдарити сокирою по кореню зла, ніж тисячу разів — по гіллі. Можливо, той, хто жертвує найбільше часу і грошей бідноті, своїм способом життя найбільше докладається до постання тих лих, які марно намагається побороти. Згадаймо про побожних рабовласників, які відкладають прибутки від продажу кожного десятого раба на те, щоб дозволити решті своїх рабів не працювати в неділю. Дехто хизується милосердям, бо взяв бідняка працювати в себе на кухні. А◦чи не добріше було б самому трудитися на кухні? Хизуєтеся, що десятину віддаєте на доброчинність? А◦не краще було б мовчки віддати на те дев'ять десятих? У такому разі суспільство отримує назад лише одну десяту своєї власності. Що це: щедрість того, у чиєму розпорядженні виявилися статки, чи свідчення лінощів служителів правосуддя?

Доброчинність — це чи не єдина чеснота, яку людство належно поціновує. Ба ні, її сильно переоцінюють внаслідок свого егоїзму. Одного сонячного дня тут, у Конкорді, здоровий бідняк розхвалював мені іншого містянина, бо той, мовляв, ласкавий до нужденних (він мав на увазі себе самого). Ласкавих дядечків і тітоньок людської породи цінують більше, ніж її справжніх духовних матерів і батьків. Якось я чув проповідь одного священника, людини розумної та вченої, про Англію та її наукових, літературних і політичних достойників. Перелічивши Шекспіра, Бекона, Кромвеля, Мільтона, Ньютона й інших, він перейшов до християнських героїв, і їх, як того вимагає його фах, вивищив понад решту і поставив як великих понад великими. Він назвав Пена[129], Говарда й місіс Фрай[130]. Хто ж не бачить у цьому брехні та облуди? Очевидно, що то — не найвидатніші чоловіки й жінки Англії, а в кращому разі найвидатніші її філантропи.

Я не применшую значення філантропів, а лише вимагаю справедливості для всіх тих, чиї життя й діла — благословення для людства. Я не ставлю чесність і милосердя — так◦би мовити, стовбур і листя людської природи — понад інші чесноти. Рослини, що їхнє зелене листя ми сушимо на трав'яні чаї для хворих, слугують скромним цілям і найчастіше стають знаряддям шахраїв. Я ж волію квітів і плодів людських і сподіваюся, що їхні пахощі долинуть і до мене, а смак достиглого фрукта підсолодить нашу розмову. Милосердя мусить бути не минущою дією, а постійним надлишком, який нічого людині не коштує і якого вона навіть не свідома. Доброчинність покриває багато гріхів[131]. Філантропи зачасто обдаровують суспільство спогадами про власні подолані біди й називають це співчуттям. Мусимо прищеплювати людству відвагу, а не розпач, здоров'я й невимушеність, а не лиха, і пильнувати, щоб зараза не поширювалася. З яких південних рівнин почується голос жалобного співу[132]? Де живуть дикуни, яким мусимо нести світло? Хто той чоловік грубий і нестриманий, що його душу ми мусимо врятувати? Коли щось, нехай навіть біль у животі, дошкуляє людині й не дає грати свою роль, у ній пробуджується співчуття, і вона береться змінювати світ. Кожен із нас є мікрокосмом, а тому людина вирішує — цілком слушно, — що може зцілити світ, який переїв яблук-кисличок; власне кажучи, ціла планета постає як велике зелене яблуко, і страшно й подумати, що буде, якщо діти людські надкусять його, перш ніж воно достигне; наш завзятий філантроп одразу рушає до ескімосів і патагонців, вітає у своїх обіймах людні індійські та китайські села; аж от не минає й кількох років доброчинної діяльності, протягом яких вищі сили використовують його, поза сумнівом, для власних цілей, як наш герой виліковується від диспепсії, а у планети червоніє одна чи й обидві щоки, ніби вона почала достигати; життя окультурюється, жити знову солодко і здорово.