Іван Семесюк - Фаршрутка

захваті мовчали і думали, мотор гудів, сонце наближалося до обрію. Але раптом подав свого досі слабенького голоса мавпун, котрий вже майже очуняв і уважно слухав імпровізовану лекцію:

— Гришааа, а-а-а, як ти міг, це було так підступно... Олексанр Валентинович, від вас такої хуйні я не очікував. Якби ж я знав, так просто ви б мене не взяли. Що відбувається? Де ми зараз? За що ви мене так відпиздили? А-а-а-а-а...

— Хлопці, подивіться, чи подіяв смалець? Поранення уже затягнулися? Якого кольору його пика? Нормальна? Значить, отрута не проникла глибоко, і смалець все витягнув на себе. Репостиславе, протри мавпунові мармизу, гадаю, він уже не становить небезпеки. Подивись зблизька!

— Так, Вьольво Євдокимівно, момент! — Вакарчук миттю протер павіанову пику ганчіркою, роздивився і повідомив: — Наче все гаразд! Синці і укуси розсмокталися, наче й не було. Здається, смалець подіяв.

— Навіщо ви намастили мене цим поросячим гівном? — відчуваючи якусь незрозумілу інтригу, ображено спитав мавпун. Він явно щось пропустив.

— А ти, Томасе, коли ходив срати за дерево, не відчув чогось дивного? Якихось дурнуватих думок, спалаху агресивності, бажання учверити щось нехороше, когось покусати? Було таке? — поцікавилася у павіана стара пані Вьольва.

Мавпун замислився. Він пригадав хвилю взагалі-то не дуже типових для мавпи глобальних роздумів про долю людства, що охопила його в ту сакраментальну мить під ясенем. А потім ще й оце невмотивоване бажання повернутися до фаршрутки і всіх перекусати, а особливо чомусь Вакарчука. Так, дійсно, було таке. Томас поділився цим спостереженням і отримав вердикт.

— Тобі, павіане, ще поталанило, — сказав Арлекін Петрович, — бо отрута не встигла просочитися у твій мозок. Добре, що Вішну Паранірванович наполіг на лікуванні смальцем. Голова Корчинського за певних умов може бути дуже отруйною, її укуси не минають безслідно, і тепер, на жаль, тебе усе життя турбуватимуть раптові напади елітаризму. Це не так страшно, з огляду на те, що ти мавпа. А от якби ти встиг покусати усе наше товариство, то наслідки для нашої справи могли би бути фатальними. Ми не маємо стільки смальця в аптечці, щоби змастити ним велику кількість укусів. Від хронічного і гострого елітаризму допомагає тільки смалець, та й то не всякий, а лише топлений з білої степової свині. Елітаристи, як правило, терпіти не можуть простої мужицької їжі. Це свого роду політична гомеопатія, але тобі ще рано про це думати. Вставай! Україна не жде!

Томас встав, трохи розім’явся, розгублено подивився на присутніх побратимів по пригоді й у свою чергу поцікавився: — А що з головою? Її теж, мабуть, треба змастити смальцем? Чи як?

— Вже не лише змастили, але й напхали, а то звикла хамони жерти і сухими червоними запивати по своїх Андалусіях. Оно лежить в кульку, вся в смальці. Бачив би ти, як вона пручалася! «Браття і сестри! Амінь, — каже! — близяться останні часи!» Але ми і без нього в курсі діла. До речі, треба перевірити, як там обстановка в кульку, бо якщо смалець подіяв і витягнув з неї заразу, то з головою вже можна поговорити про справи. Модернова проукраїнська голова без нападів елітаризму і християнського консерватизму, нехай дарує мені Кривавий Пастор, нам ще ой як знадобиться!

Армігер дістав з-під сидіння кульок з головою, обережно зазирнув всередину, тицьнув туди пальцем і почув знайомий голос: — Якщо ти філософ, скажи мені, в якому котлі ти був?

— Не кусається! На вигляд нормальна, навіть доброзичлива! — повідомив Гегемонт. — Діставати чи хай ще полежить?

— Діставайте, нехай трохи провітриться, — наказав Арлекін Петрович. — І протріть її теж.

— Що скажете, Дмитро Олександрович? — почав прощупувати голову на адекватність Переїбихаудеген, поки Гегемонт шукав ще одну ганчірку. — Як себе почуваєте?

— Хвала Всевишньому, непогано, хоча бувало й краще! Дякую, брате!

— Ага, — продовжив Переїбихаудеген, — чудово. А скажіть, де ми зараз знаходимося, і котра нині епоха? Можете відповісти?

— Звичайно, це не складно! Нахуйський район Полтавської області, наскільки я розумію. На сьогодні це лісостепова зона України, клімат помірно континентальний, помітні сліди людської діяльності, отже, епоху я б визначив як голоцен.

— Варить макітра, ти диви! — армігер був у захваті.

— А чого ж їй не варити? Це ж голова Корчинського, вона розумна, дарма, що схильна до заколотів. А скажіть, — продовжив розпитувати конунг, — що там робиться в Лубянських коридорах? Чи не маєте часом якоїсь інформації від тамтешнього Дмитра Олександровича? І як в ГРУ відреагували на інцидент зі Скоморохом?

Та поворушила вусами, спіймала який-то сигнал, трохи подумала і звітувала: — Зв’язок з Лубянкою обірвався майже одразу після знищення Скомороха тчк. Можу сказати лише, що Долгорукій Гагарін в страшному гніві, Республіка Бурятія вже йобнулася на Луганщину, всіх Скоморохів кинуто на штурм Яготина, якого, скоріш за все, більше не існує на мапі тчк. Натомість надходять сигнали від голів з НАТО і Солт-Лейк-Сіті тчк. Брюссельська голова Корчинського передає, що Штаб-квартира готується до штаб-квартирника, оскільки не сумнівається в успіху операції, тим часом із Солт-Лейк-Сіті сигналізують, що Аляска цілком готова до запуску, залишилося лише активізувати нахуйський портал тчк. Всі очікують від українських колег високого професіоналізму і рішучості. До пів на дванадцяту Нахуй має бути запущений тчк. За даними ЦРУ Долгорукій Гагарін щось запідозрив, але поки що їхні аналітики ніхуя не вдуплили тчк. Втім, конунги СБУ мають бути напоготові до будь-яких сюрпризів тчк. Це все, брате! Амінь! — закінчила голова Корчинського і кліпнула очима. — Дайте мені сухого червоного вина, після смальця трохи сушить.

— Долгорукій Гагарін, — тяжко видохнув Переїбихаудеген. — Якщо він щось пронюхає і заявиться в силі і славі своїй в Нахуй, то нам точно гайки. Я не знаю, як його зупинити.

— Так, не сцяти, чи забули, хто ви такі? — твердо промовила стара Вьольва. — Долгорукій Гагарін істота страшна, це факт, але, думаю, у нас все вийде, навіть якщо він розкусить план і припреться сюди особисто. Я цього гандона давно знаю, не першу тисячу год безчинствує. Ви ще малі були, а він уже засів у Карфагені і підкидав проблем на всю Ойкумену. Каннібал Годунов — так його прозвали римляни через те, що вже тоді він годувався виключно свіжим людським м’ясом. Насилу приборкали паскудника, навіть Карфаген довелося зрити дочиста, але тоді Гагарін ще був молодий і борзий. Хлопці з античного пантеона крепко дали йому