Ксана Рейлі - Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі

Розділ 15

Ясемін плакала на плечі в Дженка, а я не могла підібрати слів, бо в голові крутилися лише погані. Мало того, що приперлася сюди та ще й мене штовхнула, а тепер тулиться до мого хлопця. Так, у нас все не по-справжньому, але ж вона цього не знає!

— Що сталося? Ти в порядку? — спитав у неї Дженк спокійним тоном.

— Ц-це так жахливо, — схлипуючи, сказала дівчина.

Він взяв її за обидві руки, а тоді провів до вітальні. Ясемін сіла на диван, а хлопець присів поруч, дивлячись їй в очі. Я ж просто склала руки на грудях та сперлася до стіни неподалік.

— Я принесу тобі води, — сказав він, а вона ще міцніше стиснула його руки.

— Не йди, — швидко мовила дівчина, — не хочу, щоб ти залишав мене.

— Гаразд, — Дженк кивнув, а тоді перевів свій погляд на мене. — Лано, можеш, будь ласка, зробити Ясемін чаю.

— Чаю? — я нещиро посміхнулася, — Спершу я хочу дізнатися, що такого трапилося і чому вона потурбувала нас в такий час. Можливо, ми були дуже зайняті.

— Я… Я поверталася додому, — почала говорити дівчина, — але раптом на мене напали.

Нижня губа Ясемін почала тремтіти, а тоді вона ще більше розплакалася. Я дивилася на цю виставу, а мені просто захотілося сміятися. Та Дженк, схоже, повірив їй, бо його погляд у сторону дівчини був якимось таким теплим та стривоженим.

— Ти бачила, хто це? — обережно спитав він. — Вони тобі нічого не зробили?

— Ні, не бачила, — відповіла Ясемін, відводячи погляд.

— Це був якийсь чоловік, але через пізню годину я не змогла його розгледіти. Він міцно схопив мене за руку та притиснув до стіни будинку, закривши рота. Я дуже погано все пам'ятаю, бо була сильно налякана. Той... Той чоловік почав вимагати у мене гроші, а тоді неподалік з'явилися мої сусіди. Коли він побачив інших людей, то одразу ж втік, а я так сильно тремтіла, що захотіла знайти підтримку в близької людини. Я викликала таксі та приїхала до тебе, бо вдома мені було б дуже страшно одній.

— Ясемін, не плач, — Дженк легенько обійняв її. — Все минулося, а цього злочинця ми знайдемо. Варто лише звернутися в поліцію.

— Ні, не треба, — різко сказала дівчина, а я підозріло подивилася на неї.

— Ми не можемо цього так залишити! На тебе напали біля власного будинку, — хлопець трохи розсердився та взяв свій телефон. — Зараз же повідомлю про це у поліцію.

— Дженку, перестань, — вона почала сильно плакати, а він раптом зупинився. — Ми не зможемо його знайти, бо я навіть не розгледіла цього чоловіка. Та і мені зараз ніхто не повірить, а переживати знову цю ситуацію я просто не зможу. Це і так дуже складно прийняти. Навіть у голові не вкладається, що я таке пережила. У мене знову перед очима той жахливий момент.

— Ну ти ж казала, що сусіди теж його бачили, — заговорила я. — Вони могли б підтвердити, що на тебе було скоєно напад. І хіба біля будинку, в якому ти живеш нема камер спостереження?

— Якраз сьогодні їх мали міняти, але через технічні проблеми зняли старі, а нові так і не встановили, — відповіла дівчина. — Ну а сусіди толком не зрозуміли, що відбувається. До того ж це старші люди, яких би мені не хотілося турбувати такими дурницями.

— Напад на тебе — це аж ніяк не дурниця, — Дженк уважно подивився на Ясемін. — Юсуф знає про це, і взагалі, чому він не був з тобою в цей час?

— В нас вже давно все погано, — дівчина кинула погляд у мою сторону, — Лано, залиш нас на деякий час.

— Чому? Є щось таке, що я не повинна знати? Ясемін, люба, не хвилюйся, адже ми з Дженком настільки близькі, що я знаю все про вас, — трохи роздратовано сказала я.

— Лано, вийди, будь ласка, — суворо мовив хлопець.

Я невдоволено фиркнула, а тоді вийшла з вітальні та попрямувала до кухні. В мене аж руки почали тремтіти від нервів, бо так сильно ця Ясемін роздратувала мене. Ну це ж зрозуміло, що вона обманює і жодного нападу на неї не було. Це чергова вистава, щоб привернути увагу Дженка, а він, ідіот, повівся. Якщо чесно, то інколи мені здається, що хлопець досі кохає її. На душі стало якось сумно, але ще всередині з'явилася непереборна цікавість. Не вагаючись, я максимально тихо підійшла до дверей у вітальню. Добре, що хоч додумалася залишити їх відчиненими.

— Минулого місяця ми роз'їхалися та прийняли рішення розлучитися, — почула я тихий голос дівчини. — Зараз у нас все в процесі. Дженку, я хотіла сказати тобі, що тоді дуже сильно помилилася. Знаю, що недоречно таке говорити, але моє кохання до тебе таке ж сильне, як і раніше, а почуття ще міцніші. На жаль, щоб це зрозуміти, мені довелося тебе втратити. Я зробила дурницю, коли обрала Юсуфа, але у мене є шанс все змінити, правда ж?

— Ясемін, послухай…

— Почекай, — перебила вона його. — Ти можеш хоч тисячу разів говорити мені, що у тебе зараз стосунки з іншою, але я знаю, що ти досі кохаєш мене. Бачу це кожного разу, коли ти дивишся на мене та відчуваю. Дженку, ми кохаємо одне одного, а значить, так не має бути. Ми повинні бути разом.

— Ти сама все зруйнувала, — сказав хлопець.

Мені так чомусь стало образливо, адже він не заперечує своїх почуттів до неї. Йому ще досі боляче через те, що вона кинула його тоді. Знаю, що мене не повинно це хвилювати, адже між нами всього лише договір, та чомусь так сильно стискається серце від однієї думки, що я йому байдужа. Що ж це таке зі мною? Уф, Ляно, невже ти закохалася?
В кімнаті чомусь стало тихо, а в моїй голові з'явилися найдурніші думки. Я підійшла ще ближче, щоб не тільки чути, але і бачити їх. Вони сиділи так близько одне до одного, що здавалося, ніби от-от поцілуються. Ревнощі віддали сильним болем в голові, тому я просто міцно стиснула кулаки та продовжила спостерігати за ними. Чомусь на очах з'явилися дурнуваті сльози, але я зі всіх сил стримувала їх.

— Між нами вже все давно завершено, — різко заговорив Дженк та раптом піднявся. — Я розумію, що ти налякана та розгублена, але справді прошу тебе не підіймати більше цю тему. Ми розійшлися як дорослі люди без образ, тож не ускладнюй ситуацію. І так, у мене зараз серйозні стосунки з дівчиною, в яку я по-справжньому закохався. Напевно, навіть ще сильніше, ніж в тебе. Лана справді неймовірна, хоча і має трохи запальний характер. Знаєш, з нею не нудно і вона дуже сильно любить виносити мені мозок, але цим і приваблює мене.

З однієї сторони слова Дженка мали б заспокоїти мене та навіть потішити, але з іншої — це була просто брехня. Я розуміла, що таким чином він хоче зробити Ясемін боляче своїми словами. Напевно, мені б дуже хотілося, щоб те, що він говорив було правдою, але в нашій ситуації це все фальшиве.
Він ще щось розповідав їй про неймовірне кохання до мене, а мені більше не хотілося цього слухати, тому я просто повернулася на кухню. Я ввімкнула чайник, а сама підійшла до вікна та подивилася на нічний вигляд Стамбула. В один момент так сильно забажала повернутися додому, що просто сперлася до стіни та закрила очі. Я сподівалася, що зараз станеться якась магія, і все повернеться на свої місця, або ж я нарешті прокинуся, а ця поїздка до Стамбула залишиться просто сном. Та нічого не відбувалося і коли я розплющила очі, то побачила перед собою Дженка.

— Все добре? — спитав він та трохи нахмурився, а я ж просто кивнула. — Ясемін сьогодні ночуватиме у нас.

— Що? — сердито сказала я та підійшла ближче до нього. — Ти зараз жартуєш, так?

— Вона пережила напад і страшенно налякана, — Дженк уважно подивився на мене.

— Звісно! Ну а заспокоювати ти будеш її у своєму ліжку? — крикнула я. — Може мені ще в готель переїхати, щоб не заважати вам?

Хлопець раптом сильно схопив мене за руку та потягнув до своєї спальні. Він зачинив за нами двері, а я сердито подивилася на нього. Як же мене це все дратує. Схоже, коли я повернуся додому, то мені доведеться звертатися до психіатра, бо я скоро з глузду тут з'їду.

— Лано, що взагалі відбувається? Їй потрібна допомога, а я не можу ось так її кинути.

— Якщо на неї напали, тоді чому нема жодних ознак на її одязі? Тобі не здається, що те, що вона говорила якось не сходиться, — я підійшла ближче до Дженка. — Вона бреше тобі, а це все просто вигадала.

— Ми не можемо цього стверджувати, — хлопець важко видихнув.

— Ну ти ж теж сумніваєшся в її щирості. Дженку, вона хоче тебе повернути, от і все. Не знаю, чи ти кохаєш її досі, — тихо сказала я та опустила голову, — але я себе відчуваю якоюсь ображеною.

— Перестань, це все в минулому.

— Вона так не думає. До того ж… — я спрямувала свій різкий погляд на хлопця, — Ви... Ви ледь не поцілувалися. Не треба заперечувати, бо я все бачила.

— Якщо ти все бачила, то значить, що і чула мої слова, — спокійно сказав Дженк та підійшов ще ближче.

— Те, що ти говорив про мене, аби вона ревнувала? — спитала я та сумно засміялася. — Хотів зробити їй боляче, тому просто використав мене.

— Не говори дурниць, — хлопець втомлено видихнув і відвів погляд.

— Мені це набридло, чесно, — я навіть не помітила, як по моїй щоці потекла сльоза. — Хочу повернутися додому, назад до свого спокійного життя. Мене дратує все і кожна хвилина, яку я проводжу з тобою.

— Потерпи ще трохи, — хлопець опустив погляд, ніби обдумуючи мої слова.

— А ще… — я мигцем глянула на Дженка, а тоді просто попрямувала до дверей. — Неважливо.

В один момент так сильно захотілося розповісти йому про свої переживання, зізнатися в цих дивних почуттях до нього, але я не витримаю, якщо мені знову зроблять боляче. Навіть не знаю, що для мене буде важче: його відмова та байдужість, чи те, що між нами висить договір, а тринадцятий пункт про закоханість строго заборонений. Та чи порушила я його? Як же я заплуталася...

— Почекай, — хлопець різко схопив мене за руку та розвернув обличчям до себе.

— Відпусти мене, — трохи налякано сказала я, бо хлопець стояв надто близько.


— Що ти хотіла сказати? — спитав він та пильно подивився в мої очі.

Від його погляду по моєму тілу пробігся табун мурах, а дихати стало важко. В голові наче стало пусто, і я не змогла придумати нічого, щоб збрехати. Слова вилетіти з моїх думок, а я не могла ніяк зосередитися на чомусь.

— Н-нічого, — тихо мовила я та зробила декілька кроків назад, зустрічаючись спиною з холодними дверима.

Дихати стало ще важче, а всередині з'явилося таке дивне хвилювання. Я сама загнала себе в пастку, адже опинилися прикутою між хлопцем та дверима.

— Лано, скажи мені, — прошепотів Дженк, нахиляючись ближче.

— Мені треба до себе, — швидко заговорила я перше, що прийшло мені в голову. — Вже дуже пізно, а зранку потрібно поїхати до аеропорту, щоб провести сестру. Вона ж вже вирішила повернутися додому. Я б теж дуже сильно хотіла, але той Мехмет слідкує за кожним моїм кроком. Саме тому минулого разу в мене нічого не вийшло…

І тільки я хотіла втекти, як Дженк заткнув мене своїм поцілунком. Від здивування я завмерла, адже не очікувала цього зовсім. Сказати, що це підстава я не можу, адже ніде поруч нема журналістів. Тоді чому Дженк це робить? Усі думки вмить кудись ділися, коли я відповіла йому на поцілунок. Він був таким ніжним та приємним, але щоразу переходив у щось значно більше. Його руки тепер блукали по моєму тілу, а я ж своїми охопила шию хлопця, поглиблюючи поцілунок. Ми обоє не розуміли, що робимо, адже тепер почуття стало важко контролювати.

— Тепер ти нікуди не дінешся, — сказав хлопець, важко дихаючи, та притулився своїм чолом до мого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно