Вільям Шекспір - Отелло, венеціанський мавр, Вільям Шекспір

style="">Верніть її, прошу вас, генерале.

 

Отелло

Синьйоро!

 

Дездемона

Що, мій пане?

 

Отелло

Вона потрібна вам?

 

Лодовіко

Мені потрібна?

 

Отелло

Просили ж ви, щоб я її вернув.

Вона вернутись може, й ще вернутись,

І знову йти, і знов вернутись... Так!

І може плакати, синьйоре, плакать...

І, як сказали ви, вона покірна...

Покірна... О, аж надто вже покірна!

Ну, плачте ж, плачте... Так! Я прочитав...

О, як чудово удає страждання!..

Наказ мені вернутися додому...

Ідіть собі!.. Пришлю по вас я згодом...

Синьйоре, я наказові корюся;

Вернусь в Венецію... Геть! Забирайтесь!

 

Дездемона виходить.

 

Посаду здам я Кассіо... Сьогодні ж

Прошу вас повечеряти зі мною.

Синьйоре, дуже радий вас вітати.

У нас на Кіпрі... О, цапи і мавпи!

(Виходить)

 

Лодовіко

І це той мавр шляхетний, що його

Сенат за бездоганного вважає?

Це той шляхетний дух, це та істота,

Якої зворушить не може пристрасть?

Це доброчесність та тверда, якої

Ні куля випадку, ні стріли долі

Ні ранити не можуть, ні вразити?

 

Яго

Змінився дуже він.

 

Лодовіко

Чи при собі?

Чи розум не потьмарився йому?

 

Яго

Він те, що є. Засуджувать не смію.

Дай бог, щоб він був тим, чим міг би бути,

Але не є!

 

Лодовіко

Як? Бить свою дружину?

 

Яго

Звичайно, негаразд; та я бажав би,

Щоб не зробив він гіршого нічого.

 

Лодовіко

Чи завжди він такий? Чи це той лист

Так схвилював йому гарячу кров

І вперше викликав гидкий цей вчинок?

 

Яго

На жаль! Нечесно те було б, якби я

Розповідав, що бачив я і знаю.

Пильнуйте, то побачите самі;

Його учинки власні вам покажуть

Все без моїх пояснень. Стежте добре

І примічайте, що то буде далі.

 

Лодовіко

Як жаль, що я у ньому помилився!

 

Виходять.

 

СЦЕНА 2

 

 

Кімната в замку.

Входять Отелло й Емілія.

 

Отелло

То ви не бачили нічого?

 

Емілія

Не чула і підозри я не мала.

 

Отелло

Та з Кассіо ви ж бачили її?

 

Емілія

Але не бачила лихого в цьому,

Бо чула кожне слово з їх розмови.

 

Отелло

Як? То невже ніколи не шептались?

 

Емілія

Ніколи, генерале.

 

Отелло

І від себе

Вони не відсилали вас?

 

Емілія

Ніколи.

 

Отелло

По віяло, по маску, рукавички?..

 

Емілія

Ніколи, генерале.

 

Отелло

Дивно!

 

Емілія

Я

Готова поручитися за неї

Душею власною. Якщо у вас

Інакша думка - геть її відкиньте!

Вона даремно серце вам турбує.

Коли думки такі навіяв вам

Якийсь негідник - хай впаде на нього

Прокляття з неба, кара, як на змія!

Якщо вона не чесна і не чиста,

Якщо вона не вірна - о, тоді

Нема чоловіків щасливих зовсім,

І найчистіша із жінок тоді -

Брудна, як наклеп!

 

Отелло

Попросіть її.

 

Емілія виходить.

 

Сказала досить. Звідниця звичайна

Сказала б стільки ж; хитра шльондра... Так...

Вона - замок і ключ огидних тайн!

А теж навколішки ставати вміє

І молиться - я бачив часто сам!

 

Входять Дездемона й Емілія.

 

Дездемона

Чого бажаєте, мій володарю?

 

Отелло

Ідіть сюди, голубко!

 

Дездемона

Що таке?

 

Отелло

Я хочу глянути вам просто в вічі...

На мене подивіться!

 

Дездемона

Ах, яка

Жахлива примха!

 

Отелло

(До Емілії)

А тепер, синьйоро,

Прошу: мерщій беріться до роботи!

Облиште полюбовників; замкніть

Всі двері; а коли хто йтиме - враз

Покашляйте: кхи, кхи! Або гукніть!

О, ви майстерна, звіднице, у цьому!

Ну, швидше! Забирайтесь!

 

Емілія виходить.

 

Дездемона

Я благаю...

Навколішки благаю, поясніть,

Що означають ці слова? Я чую

Лиш лютий гнів страшний у вашій мові,

А слів не розумію...

 

Отелло

Хто ти, ну?

 

Дездемона

Дружина ваша, мій синьйоре, я;

І віддана, і вірна вам дружина.

 

Отелло

Заприсягнись тепер

І засуди себе, адже й диявол,

Як гляне у твоє небесне личко,

Вхопить тебе, напевно, побоїться...

Тож засуди сама себе подвійно:

Заприсягнись, що чесна ти!

 

Дездемона

Мій боже!

Ти відаєш єдиний - правда це!

 

Отелло

Бог відає, що ти уся зрадлива,

Як пекло!

 

Дездемона

Перед ким, скажіть, мій пане,

І з ким? І як зрадлива я?

 

Отелло

Іди!

Ох, Дездемоно! Геть!.. Іди! Іди!

 

Дездемона

О день страшний! Чому у вас ці сльози?

Невже то я, мій пане, їх причина?

Ви думаєте, може,- батько мій

У тому винен, що вертають вас

В Венецію? То не виніть мене:

Адже від нас обох він одвернувся.

 

Отелло

Якби на те була небесна воля

Мені послати випробу найтяжчу;

Якби лились дощем і горе, й сором

На голову мою простоволосу;

Якби загруз я в злиднях аж по вуха

І сковано було б мене й усі

Мої надії