Вільям Шекспір - Отелло, венеціанський мавр, Вільям Шекспір

разом,- о, тоді

Знайшов би я в якімсь кутку душі

Терпцю хоч краплю; та зробити з мене

Опудало недвижне, щоб на нього

Ліниво пальцем тикала зневага...

Та й це б я стерпів... Легко, дуже легко!

Але щоб тут, де зберігав я серце,

Де все моє життя, без чого - смерть;

Де джерело, з якого б’є життя

І без якого висохло б воно,-

Тоді його чи викинь, чи лиши

Багниськом, щоб у нім плодились жаби!..

Тут... Ні, тут відміни свій вид, терпіння,

Рожевоустий, юний херувиме,

І лютим стань з лиця, неначе пекло!

 

Дездемона

Я сподіваюсь, муж мій благородний

Вважає чистою мене.

 

Отелло

О так!

Як чисті мухи ті, що по різницях

В мерзоті плодяться й рояться влітку!

О ти, отруйне зілля чарівне,-

Таке солодке, запашне й прекрасне,

Що розум тьмариться,- о, краще б ти

Ніколи й не родилася на світ!

 

Дездемона

Який же гріх я з незнання вчинила?

 

Отелло

Невже для того створено оцей

Папір прекрасний, цю чудову книгу,

Щоб тільки написати там «повія»?

Що ти вчинила?.. Що вчинила!.. О!

Ти - сміття людське, вулична ти дівка!

Я б щоки розпалив собі, як горно,

Де скромність обернулася б у попіл,

Якби назвать твої діла надумав!

Що ти вчинила?.. Від твоїх учинків

І небо міцно затуляє носа,

Заплющується місяць, навіть вітер,

Що на землі нічого не минає,

Цілуючи розпусно,- навіть він

Від сорому в печери заховався

І слухати не хоче... Що вчинила!

Повія безсоромна!

 

Дездемона

Ні, клянусь!

Клянуся небом, ви несправедливі!

 

Отелло

Ви не повія?

 

Дездемона

Ні, клянуся вам

Христом! Як кубок цей лише для мужа

Від дотиків брудних і незаконних

Сумлінно берегти - не значить бути

Повією, я - не повія.

 

Отелло

Ні?

 

Дездемона

О ні! Клянусь моїм спасінням!

 

Отелло

Як?

Чи це ж можливо?

 

Дездемона

О, рятуй нас, небо!

 

Отелло

Тоді пробачте...

Я вас вважав за шльондру венеційську,

Що спритно вийшла за Отелло...

(Кличе)

Пані!

Що маєте ви службу протилежну,

Аніж святий Петро, й стережете

Ворота пекла!

 

Входить Емілія.

 

Ви, ви, ви! Так, ви!

Скінчили ми; ось гроші вам за труд.

Мені, будь ласка, двері відімкніть

І зав’яжіть собі язик.

(Виходить)

 

Емілія

Мій боже!

Що він собі надумав, наш володар?

Що сталося, синьйоро дорога,

Що з вами?

 

Дездемона

Наче я в півсні...

 

Емілія

Синьйоро!

Що сталося з господарем, моїм?

 

Дездемона

Із ким?

 

Емілія

З господарем моїм, синьйоро.

 

Дездемона

Хто ж твій господар?

 

Емілія

О синьйоро люба,-

Той самий, що і ваш!

 

Дездемона

Мого нема...

Не говори, Еміліє, до мене.

Я плакати не можу; слів бракує...

Немає сліз, і слів нема, крім сліз...

Прошу, покрови шлюбні постели

Мені на ліжко на ніч, не забудь...

І муж хай прийде твій.

 

Емілія

Оце так зміна!

(Виходить)

 

Дездемона

Належна шана жінці, що й казати!

І чим дала я хоч найменший привід

До найдрібнішої підозри мужу?

 

Повертається Емілія з Яго.

 

Яго

Синьйоро, що бажаєте? Щось сталось?

 

Дездемона

Не знаю, як почати... Хто дітей

Малих береться вчити, той повинен

Робити це і лагідно, і легко...

Отак би міг і він мені легенько

Лиш дорікнути,- я ж таки дитя...

 

Яго

Та що таке тут сталося, синьйоро?

 

Емілія

Повією назвав її синьйор!

Він сипав тут такі слова огидні,

Які над силу серцю!

 

Дездемона

Чи варта я такого слова, Яго?

 

Яго

Якого слова, милостива пані?

 

Дездемона

Того, яким тут муж назвав мене...

 

Емілія

Синьйор її повією назвав!

Таж слів таких не буде говорити

Своїй любасці навіть п’яний ланець!

 

Яго

Та за що ж він?

 

Дездемона

Не знаю; тільки знаю: я - не та,

Чим він мене назвав...

 

Яго

Ну, годі-бо! Не плачте. Що за день!

 

Емілія

Невже на те відмовила вона

Таким шляхетним, славним женихам,

Лишила батька, друзів, рідний край,

Аби її повією назвали?

Та кожен би заплакав гірко з горя!

 

Дездемона

Така у мене доля нещаслива...

 

Яго

Нехай він буде проклятий за це!

І як таке найшло на нього?

 

Дездемона

Знає

Єдиний бог!

 

Емілія

Я дам себе повісить,

Якщо на неї наклепу не звів,

Бажаючи здобуть досаду вищу,

Якийсь запеклий лиходій, якийсь

Гидкий нероба, спритний підлабузник,

Якийсь шахрай, огидний і лестивий!

Коли не так - нехай мене повісять!

 

Яго

Пхе! Ні, таких людей нема на світі;

Це неможливо.

 

Дездемона

А як є такий -

Хай бог йому простить!

 

Емілія

Ну, ні! Не так!

Нехай йому мерщій прощає зашморг!

І пекло хай всі кості обгризе!

За що Отелло так узвав її?

Із ким вона бувала вкупі? Де?

Коли? І як? Де та нагода слушна?

Якийсь мерзотник мавра обдурив!

О небо! Викрий