Едмонд Мур Гамільтон - Повернення до зірок

— І коли ми збираємося повертати?

— А навіщо повертати? — Відповів Шорр Кан. — Ми будемо летіти прямо, прямо…

— Куди? — Різко повернувся до нього Хелл Беррел. — Перед нами позагалактичний простір, там же нічого немає.

— Ви забуваєте про Магелланові Хмари, друже, — нагадав Шорр Кан. — Про батьківщину Х’харнів.

— Але навіщо нам… туди?

— Не хочеться? — Розсміявся Шорр Кан. — Але не забувайте: ви дали мені слово. Бачите, у нашому світі Х’харни щось готують. Ми ж наведемо деякі довідки у їхньому світі і в результаті дізнаємося, що саме. А коли повернемося з інформацією, Імперія дасть цим земноводним добрячого прочухана котушку. Хіба не таку задачу ви перед собою ставили?

— Але з чого б це вам ризикувати своєю шкурою? — Здивовано запитав Ґордон.

— Відповідь проста. Перебувати серед зрадників-графів мені більше не можна було. Варто було комусь з Х’харнів трохи покопатися у моїй голові — і я загинув. З іншого боку, як повернутися до Імперії? Мене негайно повісять.

— Неодмінно, — буркнув Хелл.

— І ви це схвалюєте, — посміхаючись, продовжував Шорр Кан. — Радий чути. Але якщо я з’явлюся з інформацією про плани цих тварюк, про моє минуле забудуть. Я стану героєм, а героїв у нас не вішають. Готовий побитися об заклад — за рік у мене буде трон однієї з планет.

Хелл Беррел не звик до такого відвертого цинізму. Його пересмикнуло.

— Невже ми станемо йому допомагати?!

— Так, Хелл, — обережно відповів Ґордон. — І не тільки тому, що дали слово. Він має рацію, нагадуючи нам про наше завдання. Антаресець хитромудро вилаявся.

— Ви божевільний, Ґордон. Але я йду з вами. Я прожив уже досить довге життя, щоб дозволити собі поставити його на карту у авантюрі на зразок цієї таі у веселій компанії божевільного і найбільшого галактичного злочинця. Шорр Кан дружньо поплескав його по плечу.

— Дуже добре сказано! Ніщо у всій Галактиці не встоїть перед союзом таких трьох друзів!

Маленький корабель з неймовірною швидкістю мчав до зовнішніх кордонів Галактики. Повз сяючі сонця і мертві зірки, оточені планетами, місяцями, різним космічним мотлохом.

Позаду залишилися космічні джунглі Межі, вільні від контролю галактичного уряду. Там же залишилися помаранчеве сонце і його планета Аар, на якій Джон Ґордон і Хелл Беррел ледь не розпрощалися з життя.

Ґордон задумливо похитав головою.

«Це був кошмар, галюцинація, — подумав він. — Якби не ІІІорр Кан, ми були б уже жалюгідними ляльками без найменшого проблиску розуму».

Він досі не оговтався повністю від подиву. ІІІорр Кан знову з’явився! Цілий і неушкоджений, абсолютно живий! І він, найлютіший ворог Імперії і самого Ґордона, допомагає йому втекти! Неймовірно!

Проте, все це правда. Зараз ІІІорр Кан сидів у кількох метрах від Ґордона і масажував сильними долонями обличчя, втомлені риси якого красномовно говорили про те, що пережите не проходить безслідно навіть для найсильніших особистостей. «Врешті-решт, — розмірковував Ґордон, — хіба його повернення у цей світ більш дивне, ніж моє власне?»

Вигук Хелла Беррела вивів його із задуми:

— Ну і яким чином, на вашу думку, я виведу вас з Галактики? Як я візьму курс на Магелланові Хмари, якщо навіть не можу прочитати жодного напису під цими кнопками і рукоятками?

— Курс куди? — Перепитав Ґордон, — Про що ти говориш?

Хелл дивився на нього з подивом.

— На Магелланові Хмари… Звідки прилетіли ці кляті Х’харни. Ми ж летимо туди на розвідку.

— На цій шкаралупі йти за межі Галактики? Ти що, з глузду з’їхав?

— Так, — підтвердив Шорр Кан, — Це найдивніша думка, яку я коли-небудь чув.

— Але ви ж самі це запропонували! — Обурився Хелл Беррел. — Це ваша ідея — відправитися у Магелланові Хмари і дізнатися на місці, що там готують Х’харни!

Обличчя Шорр Кана напружилося, як у людини, яка побувала в шоці.

— Це абсурд, але… Я пам’ятаю, що дійсно говорив це. — Як завжди у критичні хвилини, його риси загострилися, як лезо шаблі. — Скажіть, Хелл, чому ви вибрали для втечі саме цей корабель, корабель Х’харнів?

— Корабель вибирали ви, — втрутився Ґордон. — Ви заявили, що він швидше за інші.

— Точно, — розгублено вимовив Шорр Кан, — Так, але… Яким чином, Хелл, ви змусили корабель стартувати?

Тепер уже для Хелла Беррела настала черга розгубитися:

— Я… Мені… Я включав ці тумблери практично навмання.

— Навмання? — Глузливо повторив Шорр Кан.

— Ви пілот екстра-класу, Хелл. Ви вмієте чудово водити кораблі абсолютно незнайомої конструкції, — Знизивши голос, він повернувся до Ґордону: — Є лише одне пояснення того, що відбувається. Ми під контролем одного з Х’харнів.

Ґордон мимоволі здригнувся. Тіло покрилося холодним потом.

— Але… Ви ж самі говорили… Вони не здатні впливати на великій відстані.

— Саме так! — Шорр Кан перевів погляд на масивні металеві двері у задній стінці рубки. — Ми ще не все оглянули, чи не так?

Ґордон зрозумів і ефект від цього був як від потужного удару в сонячне сплетіння. Є багато ступенів страху, але та, яку він зазнав від згадки про Х’харна, була найсильнішою. Всепоглинаючий жах. У нього перехопило подих.

— Ви думаєте, один з них на борту?

— Так, — пошепки відповів Шорр Кан, — Бог знає, скільки цих маленьких монстрів живе у володіннях Сін Крівера, але мені здавалося, що