Станіслав Васильович Костянтинов - Сутінки

І сьогоднішні політики — не з неба впали. Вони вийшли з політиків тої епохи, мають їхню кров, лише — ще більше почорнілу і загуслу від часу та спокус, їхні серця — лише ще більше коростяві і задубілі, їхню совість — лише ще більше протухлу й смердючу до нестями…

З самого дня свого народження, з першої хвилини життя, СРСР став мирною країною-будівником.

Почавши будувати соціалізм, аби вже потім побудувати комунізм, будували весь час, впевнено шарахаючись з боку в бік. Будували все, що можна, а що не можна — будували враз.

Під керівництвом «розуму, честі й совісті епохи» — Комуністичної Партії СС — Леніна-Сталіна-Хрущова, а ось тепер — і Брежнєва, будували шаленими темпами, галопом скачучи вперед, хоч і залишаючись на місці.

Але траплялося весь час щось незбагненне, з тим будівництвом, просто чортівня якась!..

Проектували, будували, запускали посеред пустелі Середньої Азії фабрику дитячих іграшок — в кінці конвеєра мали нормальні боєздатні кулемети ДШК калібру 12,7 мм.

Дотримуючись кожної літери, кожної рисочки проекту, будували у степах Киргизії завод з виробництва шахтних вагонеток; не відступаючи ні на йоту, згідно креслень і технічних умов, робили деталі і збирали їх до купи — з воріт, грізно повертаючи баштою, виїздив важкий танк ІС-2 з гарматою калібру 122 мм, та трійцею кулеметів.

В глухій сибірській тайзі, між сопок, всередині гори, ставили завод по виробництву дитячого харчування, дотримувалися рецептури до міліграма — мали бойові отруйні речовини: іприт, люїзит, зарін, зоман.

Приймали рішення на Політбюро, планували, починали будувати — прямо посеред тундри; ставили устаткування, запускали завод з виробництва плугів та серпів з молотами, починали процес — отримували реактивний МіГ-25, «Foxbat за класифікацією НАТО. Доводилося і злітно-посадочну смугу проектувати та будувати на вічній мерзлоті…

На суднобудівній верфі, неподалік від Архангельська, у непримітній бухточці проектували і будували величезний пасажирський супер-теплохід, кращий, ніж славнозвісний, але затонулий «Queen Elizabeth» — отримували протичовновий крейсер типу «Москва» проекту 1123 «Кондор».

У Томській області, серед диких лісів, у непрохідних хащах, розігнавши ведмедів, побудували найновітнішу фабрику з випуску вітамінів для малих народів Півночі — отримали атомну станцію з ядерним реактором типу ЕІ-2, відпрацьоване паливо з якого випадково відповідало параметрам сировини для ядерної зброї. Ну, і довелося будувати ще й реактор АДЕ-3, аби виробляти той непотрібний нікому плутоній…

І так — постійно!.. Вже що не робили, як не дотримувалися, кого і як не карали — а воно все на зброю виходить… Просто жах якийсь!

Потім подумали (бо ж — «розум епохи»!): а може, воно й на краще? Оскільки давно відомо: хочеш миру — готуйся до війни.

І лише раз, будуючи автомобільний завод, вони в кінці конвеєра отримали таки автомобіль! Ну… не зовсім автомобіль… «Москвич», одним словом. Тому дали заводу ім’я «Ленінського комсомолу», бо тільки комсомол міг будувати такі машини-виродки.

Взагалі, комсомол — як хто не знає — то була в ті часи така собі молодіжна організація, що кувала-шмякала кадри для Партії СС

і могла завалити геть-чисто будь-яку справу. І постійно це робила.

І всі українські сьогоднішні політики, навіть наймолодші, вийшли з того комсомолу. То чому ж дивуватися, що так живемо?! Абсолютно нормально живемо!.. Абсолютно!

А так, взагалі, та країна СРСР була наскрізь мирною і скрізь та завжди боролася за мир. І несла цей мир, разом з соціалізмом, у всі країни світу.

Бо світовий соціалізм був СРСРу конче потрібен, аби на занедбаному соціалістичному хуторі під назвою «Варшавський договір» ніхто не засумнівався у вірності обраного шляху, що веде до безповоротного, хоч і наскрізь химерного, комунізму.

А от інші країни, в силу своєї відсталості та розумового недорозвитку, соціалізму хотіли… недуже… Скоріше-дуже не хотіли, гидота мерзотна! — тому треба було діяти розумно, непомітно і крадькома, нишком: ламати віру, підривати устої, коїти вбивства-перевороти, організовувати масові маніфестації, заколоти, громадянські та інші війни, терористичні акти, голод, епідемії страшних хвороб тощо.

Аби потім вгамовувати, лікувати, годувати, обдаровувати. І — вчити, як жити правильно, по-ленінські, щоб прийти до світлого майбуття всього людства. Бо досі вони там не жили — існували, бидло, не маючи пломенистої мети. І ось, нате!.. — їм майже безкоштовно дарували мету, з щирою посмішкою прищемивши дітородні органи дверима.

Правда, за досягнення цієї мети треба було віддати життя, багато життів, мільйони життів! Але то — дрібниця на дорозі до Великої Мети — щастя ВСЬОГО людства! Разом.

Це вже була навіть не шизофренія, це — набагато глибше… Це — божевільна ідея, втілена у віру.

Для свого народу Партія СС теж не сиділа, склавши руки та схрестивши ноги бубликом: будувала безкоштовне житло, безкоштовно вчила, безкоштовно лікувала і, майже задарма, давала відпочити.

Бо Партії потрібні були нові, свіжі і готові на все люди, а тим людям — потрібно було десь плодитися та розмножуватися.

Людям, які не мали за душею нічого, окрім щирої подяки своїм вождям; людям, потрібним лише, аби створювати нову зброю і воювати, і нести комуністичну правду аборигенам, що ще вчора їли один одного без солі, - у всі куточки світу нести.

Аби вони там їли один одного вже з сіллю. А може, й з гірчичною та хроном…

І радянський народ, майже як один, щиро і гаряче підтримував свою Партію, керуючись простим і ясним гаслом, як віршем: «РАЗ У НАС НЕМА НІЧОГО, ХАЙ І СКРІЗЬ НЕ БУДЕ!»

І заради цього був готовий на все.

За короткий останній проміжок часу, рекламуючи соціалізм, Партія і цілину підняла (аби вдома не орати), і світову ядерну війну майже-майже розв’язала, і людиною захренячила в космос, і про БАМ прокукурікала піснями Пахмутової, і в Афганістані та ще скрізь наробила нових «героїв», прогорлавши про них лисим черепом Розенбаума; і поворот річок запланувала — з півночі на південь, і створила з «радянського народу» «радянську цивілізацію»,