Алла Рогашко - Її сукня

— Бо гралась у вельми небезпечні ігри перед смертю… Це й звело її на той світ. Розповісти тобі про це вона просто не змогла. Зрештою подумала, що якщо чогось не знаєш, це забезпечить тобі захист. Однак будучи необізнаними, ми ще більше незахищені. На жаль, їй належало тебе застерегти.

— Це пов’язано зі статуеткою?

— Так.

— Геката? Богиня Місяця, чаклунства, чого там іще… пітьми і нічних примар?..

Старець кивнув.

— Не грайся з цим, дитино. Це справді вкрай небезпечно. Твоя прародичка навіяла тобі ці думки, книгу ти написала завдяки їй. До того ж спрацювала генетична пам’ять — у написаному є частка правди з життя твоїх предків. Поки що ти не перетнула небезпечну межу, за котрою вороття назад уже не буде. Вона ж перетнула свого часу, через те її душа досі не може віднайти спокою. Сердешна думала, що, розповівши тобі хоч дещо, віднайде спокій і те якось допоможе їй… Проте, не усвідомлюючи, порушила і твою рівновагу тепер.

— Боже…

— Тепер ти знаєш багато, Ніло, надто багато. Але намагайся про це не думати. Просто живи, і головне — пильнуй себе.

— Намагатись не думати?! А як же пошуки сенсу? Хіба сенс є не у всьому? Навіщо ж вона принесла мені цю статуетку?..

— Іноді сенс шукати небезпечно… Більшість дій ми вчиняємо позасвідомо, не надто замислюючись над тим, правильно те чи ні. От і вона — принесла, та й по всьому. Може, й сама не до кінця те втямила, бо ця річ справді може бути вкрай небезпечною, хоча й належала твоїй родині багато поколінь… Моя тобі порада: почни писати нову книгу, це може спрацювати тобі на користь і відвернути злий фатум, що нависнув над тобою тепер.

Якийсь час просто мовчки стояла і дивилась на його руки. Надто багато інформації, надто все непросто. Почуте ще якось мало влягтися у свідомості, розкластись на полички…

— Як вас звати?

— Михайло.

— Михайле, як мені віддячити вам? Давайте я пригощу вас вечерею! Тут поблизу є не дуже людна їдальня.

— Ніло, не переймайся мною. Я даю собі раду. Куди мені в їдальню, людей відлякувати?

— Ну що ви… Та завдяки вам…

— Ніло, не почувайся винною переді мною. Спокійно йди додому, чи куди ти там збиралась… І не забувай: пильнуй себе!

Вирішила зайти до Дениса на роботу, можливо, це скоротить час з’ясовувань. Як краще пояснити йому причину розірвання стосунків? Якщо посилатися на сюжетну лінію, яка нібито повторюється в реальності, то вони мають розійтись у різні боки через те, що він покидьок. Але ця лінія суто сюжетна, вони вже з’ясували це. Банальне «вибач, я зустріла іншого» теж не годиться, хоч фактично це так і є. Що ж йому сказати?

Почуття провини стискало груди: все ж трапився він їй у скрутний період і добряче підтримав. Що тепер?.. Відмовитися від Сашка вона не може. Якщо вибирати між пристрастю і теплом, вона однозначно вибере тепло. Денис аж іскриться відвертою пристрастю і жагою тілесних насолод. Від Сашка натомість віддає спокоєм і теплом, хоча й відчувається внутрішня пристрасть, яку він не демонструє, тамує в собі. Лише очі його про все розповідають, дуже красномовно…

Нічого розважливого так і не надумавши, вирішила покластися на волю випадку. Що має бути — те буде, доречні слова мусять знайтися у ході розмови.

Схоже, Денис був готовий до такого розвитку їхніх стосунків, бо не надто здивувався її обережним спробам підвести розмову до цієї делікатної теми.

— Я ж не дурний, Ніло. Я все зрозумів, — він старанно протирав склянки для коктейлю і поглядав на неї з-під лоба.

— І давно ти зрозумів?

— Від самого початку, ще коли сталась та аварія під твоїм вікном. Ти відразу змінилася, хоча й намагалась вдавати, нібито все так само. Але я ж тебе відчуваю, сонечко. Я все відчуваю, тому… справді чекав, що одного дня ти мені про це скажеш.

— Ображаєшся на мене?

Денис відставив протерту склянку і стиснув у руці серветку.

— Ти ж не думаєш, що я танцюватиму від радощів? Але світ не перевернувся. Хоча нам збіса добре було разом. Шкода, що все закінчилось. Такі закони життя. Все рано чи пізно закінчується. Все! Ти мала рацію: винятків не буває. Як би прекрасно не було в нас із