Алла Рогашко - Її сукня

— Принаймні я рада, що ти все розумієш.

Денис узяв чергову склянку і заходився її протирати.

— Коли зустрічаються фатальна жінка і фатальний чоловік… Зрештою чого ще було чекати від такої пари… Спалахнули в прекрасному пориві та й швидко перегоріли… — резюмував.

Ніла схилила голову. В пам’яті зринали миті, коли вони були разом. Це було… як цвітіння ехінопсиса — до запаморочення красиво й надто коротко. Але по-іншому вона не могла. Мусила зробити вибір…

Денис Паньків із посмішкою дивився на двері, що зачинились за Нілою. Яка ж ти дурна, дівчино! Яка ж дурна! Тобі цікаво жити в ілюзіях, у вигаданих світах і тому подібній маячні. Знаєш, спершу навіть цікаво було спостерігати за розвитком того безглуздя, в яке ти сама себе свідомо занурила. Але, чорт, усьому мають бути якісь межі!

Як добре, що ти першою заговорила про розрив, бо довго я би цього не стерпів. Постійні балачки про безглузді сни, про цей триклятий роман, якісь дурнуваті перипетії, а я ж просто хотів з тобою гарно проводити час!

Шкода, що така юна дівчина, з таким прекрасним тілом і симпатичним личком має в голові такі химерні заморочки. Замість того, щоб радіти життю, насолоджуватися, ти висмоктуєш із пальця якісь проблеми, невпинно вигадуєш божевілля і живеш тим усім. Не дивно, що той хлопчина, як же його… — Славік, здається? — тебе кинув. Хто ж таке може витримувати?!! Хіба такий самий ненормальний, як ти!

Думаєш, отой нещасний, до якого ти побігла тепер, довго з тобою панькатиметься? Та він утече від тебе через тиждень, аби лиш ноги його несли, бо, я так зрозумів, він не дуже ходячий… Ти завантажиш його своєю істеричною маячнею по саме горло, і терпець його увірветься, як уривався мій.

Гадаю, іспит на ідеального чоловіка я склав. І склав, слід зауважити, з відзнакою, адже ти нічого не запідозрила, ні на мить не засумнівалась у моїй порядності та чесності. І то є добре. По-перше, потішилось моє чоловіче самолюбство. Та й тобі, що там казати, теж ліпше. Ти ж так любиш ілюзії… Жити без них не можеш! Тож живи собі в них далі, на здоров’я! Тому й не сказав тобі усього цього! Щоби зберегти їх. Себто, для твого ж блага.

Бачиш, я — нормальний, чемний чоловік, а не гімназистка, яка провалює іспити!

Задум нового роману спав на думку після болісної розмови з Денисом. Вона напише про Кохання. Чому ні? Кохання не може бути банальним. Це вічна тема, яку митці оспівують століттями. Тим паче, відчула справжнє натхнення — світле і радісне. Мабуть, нові почуття, що нестримною хвилею розхлюпували в душі приємне щемливе тепло, так подіяли.

Досить одержимості, містики! Жодного натяку на злий фатум! Воліла чогось піднесеного, втішливого і лагідного, як… почуття до Сашка. Тепер сама керуватиме сюжетом, героями. Якщо це можливо, звісно, бо попередніми керувати не могла: вони жили своїм життям на написаних нею сторінках. Принаймні коли жили…

Ще одне. Відтепер — жодних обмежень у спілкуванні. Однак нині потреби й бажання відмежовуватись від усього світу, як минулого разу, не було. Хотіла рівноваги. Отож запаслася кавою, шоколадом, увімкнула музику, без якої не сідала за текст раніше, і…

…І речення плавно й упевнено полилися. Перед очима бовваніло Сашкове лице; фізично відчувала поряд його ніжний образ, відверту ласкавість і тамовану пристрасть. Від того всередині приємно тремтіло. Щемливі почуття, що вихлюпувалися через край з її душі, було вельми легко та просто втілювати у текст. В уяві яскраво і виразно малювалися ймовірні картинки розвитку їхніх стосунків; що було поміж ними й те, що могло би бути; згадувала, що говорив і те, про що промовляли його очі… Знову невблаганно витворювалась химерна суміш реальності й вигадки. Проте відчувала: написане точно буде світлим і чистим, справжнім. Бо що є більш природним, аніж щирі почуття? Те, що на споді душі, — оте невпинне джерело, — натхненно й піднесено перетікало у текст. Слова гармонійно поєднувались у романтичні звороти, трансформуючись у щось, що, ймовірно, стане романом. Однак цього разу — таки про Кохання…

— Знаєш, у моєму першому романі один з героїв гине. Його авто мчить нічною вулицею і врізається в стару липу під вікном героїні. Дізнавшись страшну таємницю, він хоче повідомити їй про це, застерегти і… не встигає… Описуючи його, я уявляла тебе. Не розумію, як таке можливо… Зрештою багато чого з описаного потім відбувалось у реальності. Дякувати Богу, ти живий… Коли бігла до тебе тієї ночі… думала, швидка вже не знадобиться…

Сашко пригорнув до себе Нілу й поцілував у скроню.