Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

що розширюються донизу, і формою нагадували дзвін. Французькою “дзвін” — cloche, що російською звучить як “кльош”. Такий покрій мав практичну потребу під час корабельних прибирань, коли вся палуба була мокрою, при підйомі на реї, під час приставання шлюпок до берега: було зручно одним рухом руки загнути кінці широких штанин догори вище колін і не намочити їх.

А формена матроська сорочка з білого полотна, парусини або синього сукна з великим відкладним коміром прямокутної форми (який може бути блакитним із білими смугами по краю), що відкинутий назад і залишає відкритою передню частину шиї (видно натільний одяг — смугасту тільняшку), отримала назву голландка (голланка). Вже сама ця назва вказує на джерело запозичення — форму голландських матросів.

Голландка відома в Росії з кінця XVII — початку XVIII століть. А ось білі смуги на блакитному комірі вперше з’явилися в 1851 році у веслярів корабельних шлюпок. Причому їх кількість залежала від нумерації морських підрозділів: у 1-ї дивізії — одна смужка, у 2-ї — дві, у 3-ї — три. У 1881 році три білі смуги на комірі були введені на комірах Гвардійського флотського екіпажу, а з 1882 року — для матросів і старшин усього флоту. З цього часу три білі смуги символізують три великі перемоги російського флоту — при Ганґуті (1714 р.), Чесмі (1770 р.) і Синопі (1853 р.). Назва “голландка” проіснувала на флоті до 1917 року, коли була витіснена назвою “форменка”.

Морська форма стала популярною і за межами флоту, в цивільного населення. Наприкінці XVIII століття деякі елементи морського форменого костюма ввійшли в дитячу і підліткову моду.

Дитячий або підлітковий костюм з елементами форменого одягу моряка — великим відкладним квадратним (зазвичай білим) коміром зі смужками і краваткою, іноді прикрашеною якірцями, — отримав назву матроска. Матроска могла бути не тільки білою полотняною, а й синьою. Вона була такого самого покрою, як і голландка, блакитний комір якої випускався поверх полотняної форменки.

Термін “матроска” утворений за тим самим принципом, що і назва цього одягу в англійській (sailor’s jacket) та французькій (matelot) мовах. В основу російської назви покладено слово голландського походження “матрос” (matroos), яке з’явилося на початку XVIII століття, в петровську епоху.

Як і доросла морська форма, матроска була запозичена. У Франції в другій половині XVIII століття під впливом ідей просвітителя Ж.-Ж. Руссо відбулася реформа дитячого костюма, який до того практично нічим не відрізнявся від одягу дорослих, що особливо болісно відбивалося на дітях з вищих верств суспільства, оскільки вони були змушені носити перуки, корсети, туфлі на підборах тощо.

Французька художниця Е. Віже-Лебрен сприяла поширенню нової моди як жіночої, так і дитячої. Ще в 1790 році вона написала портрет дофіна — сина короля Людовика XVI у матроському костюмі. Саме Е. Віже-Лебрен, яка в 1795–1801 роках жила в Росії, ввела матроску в російський побут. Художниця не тільки придумувала нові крої, а й дуже часто сама виконувала їх. Її добре прийняло російське суспільство, її вважали знавцем моди, і з її легкої руки поширилася не тільки доросла мода, а й дитяча матроска.

Отже, як бачимо, всі деталі російського морського костюма не тільки дорослого, а й навіть дитячого, були запозичені.

Із кашкета — в безкозирки

Розповідь про морський військовий костюм була б не повною, якби ми не згадали про такий незамінний його атрибут, як безкозирка.

Прототипом матроської безкозирки була фуражна шапка (російською “фуражка”) — формений головний убір фуражирів у російській армії, що його з невеликою видозміною було введено як формений головний убір для матросів російського флоту. Цей кашкет відрізнявся від сучасної безкозирки відсутністю стрічки, темно-зеленим кольором і великими пробивними номерами флотських екіпажів на околиші.

Кашкет уперше з’явився в російській армії в останні роки XVIII століття, коли у військових з’єднаннях була особлива служба фуражирів, в обов’язки яких входили прийом, зберігання та облік фуражу для кавалерійських й артилерійських частин. Виконувати ці обов’язки у громіздких ківерах і касках було вкрай незручно. Тому в 1797 році вперше були введені фуражні шапки, що становили собою гострий кольоровий суконний ковпак із пензлем.

1811-го року його замінив м’який кашкет без козирка. Варто зазначити, що кашкет-безкозирка вперше з’явився саме в Росії, в усіх арміях і флотах світу кашкети були введені пізніше.

Фуражна шапка зразка 1811-го року стала повсякденним головним убором в усіх частинах російської армії та флоту зі збереженням ківерів і каски — для строю, а в офіцерів — також і капелюхів. У 1844 році був затверджений інший тип кашкета вже з кокардою, який дозволялося носити під час перебування офіцерів у столицях імперії. Кашкет 1844-го року мав околиші, тулію, що складалася з чотирьох четвертинок і донця або верху з тугим дротовим каркасом. При цьому кольори околиша й облямівки були свого роду знаками відмінності. Фасон російського кашкета багаторазово змінювався, але завдяки своїй практичності пережив і каски, й ківери.

Німецький моряк (1914 рік) та радянські моряки (1941 рік) — знайдіть відмінність

У 1872 році на кашкетах-безкозирках російських моряків з’явилися стрічки. Існує кілька версій появи на безкозирці чорної стрічки.