Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Публіцистика » Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча 📚 - Українською

Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

322
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча" автора Володимир Селезньов. Жанр книги: Публіцистика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 90
Перейти на сторінку:

Згідно з однією з них, традиція серед моряків усіх країн носити на матроських кашкетах стрічку бере початок від рибалок Середземного моря, які у старовину, вирушаючи в плавання на своїх вутлих вітрильних суденцях, зазвичай отримували від матерів, дружин і близьких стрічки з вишитими словами молитви, заклинань, сердечних нагадувань тощо. Моряк підв’язував своє довге волосся подарованою стрічкою, будучи переконаним, що любляча рука матері або нареченої, яка вишила рятівну молитву, незримо захистить його від будь-якого лиха на морі. Іноді на стрічці малювали фарбою напис з іменем коханої або зі словами, які визначали характер її власника: “Не чіпай мене”, “хоробрий”, “морський волоцюга” тощо.

Згідно з іншою версією, чорна стрічка вперше з’явилася в англійців, коли у Трафальгарському бою в 1805 році влучною кулею французів був убитий на палубі свого флагманського корабля “Вікторія” англійський флотоводець віце-адмірал Г. Нельсон. На знак жалоби британські офіцери пов’язали на туліях своїх капелюхів крепові чорні пов’язки, а матроси — чорні шийні хустки-краватки, які у формі одягу англійських матросів збереглися й досі.

У 1874 році наказом генерал-адмірала по Російському Імператорському Військово-морського флоту була оголошена нова форма одягу для моряків. Відтоді були введені кашкети-безкозирки чорного кольору з білою вовняною облямівкою (кантом), чорними стрічками і назвою корабля або номера екіпажу на ньому, а також із кокардою, що кріпилася на тулії. Тоді ж були затверджені тип написів, розміри букв і форма якорів на стрічках.



Звідки прийшли флотські ритуали

З історією військової форми одягу нерозривно пов’язані й особливі ритуали. До прикладу, один із найдавніших військових ритуалів — віддання військової честі.

Хто не бачив, як при зустрічі військовослужбовці, приклавши праву руку до козирка кашкета, вітають один одного. Цей ритуал називається відданням військової честі. Його виконання обов’язкове для всіх, хто носить військову форму. Причому він настільки міцно ввійшов у життя і побут військових, що вони виконують його не замислюючись, автоматично. Проте мало хто з тих, які виконують цей ритуал, не кажучи вже про тих, хто за ним спостерігає, знає історію його походження.

Більшість дослідників вважає, що традиція віддання військової честі прикладанням руки до головного убору прийшла від рицарів, які при зустрічі один з одним “у чистому полі”, коли вони не мали наміру вступати в бій, підіймали забрало шолома, щоб показати обличчя, і робили це завжди правою рукою, оскільки в лівій тримали щит.

Однак існує й інша версія, згідно з якою вважають, що поява ритуалу сягає 1588 року, коли ватажок піратів англійський мореплавець віце-адмірал Френсіс Дрейк, зустрічаючи на борту свого галеону “Золота лань” англійську королеву Елізабет I (відому своєю потворністю), зробив вигляд, що засліплений її красою, а тому змушений був, піднісши руку, затулити очі долонею. Відтоді нібито подібне військове вітання стало традицією.

Свого часу ритуал віддання військової честі полягав у знятті головного убору. Зараз важко сказати точно, коли його було скасовано. Однак відомо, що на флоті зняття головного убору під час віддання військової честі було замінено прикладанням руки до тулії кашкета відразу після Кримської війни 1853–1856 років.

Цікаво, що в російському флоті віддавати військову честь в повсякденній службі на кораблі було не потрібно. Її віддавали тільки ті, хто ніс службу (вахтовими), під час отримання матросами наказу, а також при особистому зверненні кожного члена екіпажу до старшого. Робили це прикладанням правої руки до тулії кашкета і швидким опусканням руки. Цим флот відрізнявся від армії, де нижній чин тримав піднесену руку до спеціального дозволу опустити її.

Ще одна загальновійськова традиція в російській армії також пов’язана із флотом, куди вона своєю чергою знову-таки потрапила від іноземців. Чи замислювалися ви коли-небудь, чому російські військові відповідають на наказ командира: “Єсть!”? Виявляється, тому, що англійські моряки в подібному випадку відповідають: “Yes, sir!”

Історія появи такої відповіді бере свій початок у пєтровську епоху.

Для того щоб захопити Азов, турецьку фортецю у гирлі Дону, Росії потрібен був флот. Його будували у Воронежі навесні 1696 року. Ударною силою ескадри стали 22 галери “ліцензійного зразка” — точні копії судна, купленого в Нідерландах. Такого типу кораблі в Росії називали запозиченим із грецької словом “каторґа”, звідси вислів “каторжна робота”, тобто дуже важка. З власної волі ніхто не йшов веслярем на галери, туди посилали тих, хто чимось завинив, а також злочинців. Веслярів-каторжників вистачало, а ось професійних матросів у країні не було. Тоді Пьотр I відрядив на кораблі солдатів зі свого “потішного війська”, а для їх навчання найняв англійців із торгових кораблів, що зимували в Арханґєльску. Охочих перейти на російську службу було небагато — всього по дві людини на галеру.

Росіяни мали повторювати всі дії британців. Зокрема, отримавши наказ, відповідати: Yes, sir! (“Так, сер”). Ось так під керівництвом англійських моряків і рушили російські кораблі униз по Дону. За кожним наказом англійською мовою звучала відповідь, яка в російських вустах звучала як “єсть”. Цей вислів прижився спочатку на флоті й у гвардії, а згодом укоренився і в армійському статуті.




Розділ 7
ВАТНИК І ВУШАНКА
1 ... 25 26 27 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча"