Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

моряки намагалися обдурити свою долю, нібито вони вже померли і стали скелетами-примарами.

Нині кількість смуг на тільнику насамперед залежить від її розмірів. Так, на російській тільняшці, залежно від розміру, їх кількість коливається від тридцяти двох до п’ятдесяти двох смуг.

Не тільки на флоті

У Росії за 140 років офіційного використання флотської тільняшки її популярність анітрохи не зменшилася. Навпаки, з морського флоту тільняшка перекочувала на суходіл, потрапивши і в інші роди військ.

Так, морська піхота, як і підводники, одягають тільняшку з чорними смужками. Завдяки відвазі моряків на полях Другої світової війни з 1969 року тільняшка ввійшла в обмундирування повітряно-десантних військ.

До слова, поява тільняшки серед атрибутів уніформи бійця повітряно-десантних військ так само пов’язана з водною стихією. Спочатку біло-блакитну тільняшку вручали тим десантникам, які вдало стрибнули з парашутом на водну поверхню. Крім того, в Росії формені тільняшки використали найрізноманітніші види і роди військ. Нині, крім класичних флотських темно-синіх тільників, біло-чорних тільників морської піхоти і біло-блакитних тільників бійців повітряно-десантних військ у наявності є й інші варіанти. Це і біло-зелені для прикордонних військ, і біло-червоні для внутрішніх військ, і біло-помаранчеві для підрозділів із надзвичайних ситуацій.

Також тільняшка входить до комплекту форми курсантів військових навчальних закладів і солдатів російської армії. Такий широкий “асортимент” тільників у силових структурах Росії зайвий раз свідчить про величезну популярність цього форменого предмета.

Однак саме біло-синя тільняшка стала не тільки “улюбленицею” моряків, а й символом їхньої доблесті та братства. Моряки всіх поколінь російського флоту із задоволенням носять її не лише на флоті, а й у побуті. Причому популярний цей одяг не тільки у професіоналів, а й у дорослих і в дітей. Вона давно стала не лише елементом морської амуніції, а й предметом гардероба багатьох людей, не пов’язаних із флотом.

Не забувають про тільняшку і її “батьки”. Так, наприклад, відомим популяризатором цієї смугастої сорочки є французький модельєр Жан-Поль Ґотьє, який презентував у 1990-х роках кілька колекцій прет-а-порте в синьо-білу смужку.

До речі, такий елемент форми російських десантників і морських піхотинців як берет також запозичений. Прообразом сучасного берета, імовірно, був кельтський головний убір. Берет був доволі поширеним у країні Басків, в Іспанії, а також на території Франції у все тих же бретонських моряків. А поштовх до широкого застосування беретів в армії дала Велика Британія на початку XX століття. Ще раніше, в XVII–XVIII століттях, шапочки, що нагадують берети, носили окремі частини шотландських горців британської армії.

Голландський морський костюм

Відомо, що в XVIII столітті тон у морській справі задавали голландці. Вони добралися в ті часи і до Росії, коли їхні судна почали заходити в Арханґєльск.

Пьотр I, одержимий створенням російського флоту, переймаючи все, що вже було перевірено часом і досвідом моряків інших країн, прийняв для російських моряків і голландську морську форму, але... без “бретонських сорочок”.

Чому ж російський цар, практично цілком перейнявши морські традиції Голландії, відразу не запозичив і тільняшку?

Річ у тому, що, незважаючи на популярність тільняшки, до XVIII століття вона була заборонена. Причина заборони, попри всю очевидність дурниці, була доволі банальною. Керівництво військово-морських сил ряду європейських країн вважало тільняшку нестатутною формою одягу. Справді, часто моряки в’язали ці сорочки вручну, не дотримуючись стандартів якості матеріалу і ширини смуг. До того ж тоді в більшості країн з’явилася казенна морська форма: білизна, короткі штани з панчохами, формені каптани й капелюхи. Тому тільняшка майже на сто років зникла з активного вжитку моряків. За носіння тільників матросів суворо карали.

Реабілітували смугасту сорочку лише в середині XIX століття, коли в моду знову ввійшла голландська морська форма: короткий бушлат, розкльошені чорні штани, сині фланелеві сорочки із глибоким вирізом на грудях, з якого виднілися смужки. З цього моменту кожен моряк зобов’язаний був мати у своєму гардеробі як мінімум три тільняшки.

Двобортна суконна чорна куртка на теплій підкладці з відкладним коміром на голландський манер у російському флоті була введена в 1848 році як повсякденна форма одягу матросів так званих робочих екіпажів. Щоправда, назву вона отримала німецьку і спочатку називалася “брушлат”. У наказі 1848 року зафіксовано перше найменування цього предмета одягу від німецьких слів Brust — груди і latte — лати, тобто “захист грудей”. Пізніше, наприкінці XIX століття, брушлат стали іменувати буршлатом, і лише в 1917–1918 роках була прийнята нова форма вимови — бушлат.

Російські моряки у голандських костюмах та ще без тільняшок (1890-ті роки)

Іноземне походження і у знаменитих матроських штанів-кльош. У Франції за часів вітрильного флоту матроси носили штани особливого крою, які мали кінці штанин,