Франц Кафка - Твори: оповідання, романи, листи, щоденники

порадить. Ми поміняємося кімнатами, ви перейдете до тієї, що виходить на вулицю, а я сюди. Ви не відчуєте ніякої зміни, я перенесу всі ваші речі. Але це все згодом, а тепер трохи полежте, вам потрібен спокій. Ходімо, я допоможу вам роздягтися. Я зроблю все як слід, ось побачите. А може, ви хочете вже перебратися до тієї кімнати? То поки що лягайте на моє ліжко. Мабуть, так буде найкраще.

Ґеорґ підійшов зовсім близько до батька, що сидів, схиливши на груди кудлату сиву голову.

— Ґеорґу, — тихо мовив батько, не підводячи голови.

Ґеорґ відразу став навколішки, глянув у батькове стомлене обличчя й побачив спрямовані на себе його надміру збільшені перекошені зіниці.

— У тебе немає приятеля в Петербурзі. Ти завжди був жартуном і тепер не втримався, щоб не пожартувати зі мною. Де б він узявся в тебе, той приятель, саме там! Не можу в таке повірити.

— Та ж подумайте, тату, — сказав Ґеорґ. Він підвів батька з крісла, а що той ледь тримався на ногах, то сам скинув із нього халат. — Скоро мине три роки, як той приятель приїздив до нас у гості. Я ще пригадую, що він вам не дуже сподобався. Принаймні я двічі казав вам, що його вже в нас немає, а він сидів у мене в кімнаті. І я дуже добре розумів вашу неприхильність до нього, мій приятель має свої химери. Але ж ви потім знов залюбки розмовляли з ним. Я тоді навіть пишався, що ви його слухали, кивали головою, розпитували про все. Якщо ви подумаєте, то неодмінно згадаєте. Він тоді розповідав неймовірні історії про російську революцію. Як він, наприклад, їздив у справах до Києва і під час заворушення бачив священика, що вийшов на балкон, вирізав у себе на долоні великого хреста і, піднявши закривавлену руку, звернувся до натовпу. Ви ж самі переповідали повсюди цю історію.

Тим часом Ґеорґові вдалося знов посадити батька й обережно скинути з нього трикотажні штани, які він носив поверх лляних підштанців, та шкарпетки. Побачивши не зовсім чисту білизну, він дорікнув собі, що занедбав батька. Звичайно ж, він був зобов’язаний стежити, щоб той вчасно міняв білизну. Вони з нареченою ще докладно не говорили, як у майбутньому влаштують батькове життя, бо мовчки зійшлися на тому, що він залишиться сам у давньому помешканні. Але тепер Ґеорґ твердо вирішив забрати батька до свого майбутнього житла. Бо як добре подумати, то хтозна, чи піклування, яким він сподівався там оповити батька, вже не запізнилося.

Він узяв його на руки й поніс до ліжка. Ступивши кілька кроків, він помітив, що батько бавиться ланцюжком від годинника в нього на грудях, і йому стало страшно. Він не зміг зразу покласти батька в ліжко, так міцно той учепився за ланцюжок.

Та опинившись у ліжку, він ніби знов отямився. Сам укрився й натяг ковдру аж по шию. І вже не сердито дивився на Ґеорґа.

— Ви ж його вже пригадали, правда? — спитав Ґеорґ і підбадьорливо кивнув батькові.

— Я добре вкритий? — запитав батько, наче йому не видно було, чи не голі в нього ноги.

— Ви, бачу, задоволені, що лягли в ліжко? — сказав Ґеорґ і поправив ковдру.

— Я добре вкритий? — знов запитав батько, немов для нього відповідь дуже багато важила.

— Не хвилюйтеся, ви добре вкриті.

— Ні! — крикнув батько, навіть не вислухавши Ґеорґової відповіді. Він жбурнув ковдру так, що вона підлетіла вгору й на мить розгорнулася в повітрі, а тоді став на ліжку на повен зріст, тільки ледь тримаючись рукою за стелю. — Ти мене хотів назавжди вкрити, спритнику, я знаю, але ще не вкрив. І хоч сила моя вже кінчається, на тебе її вистачить, аж забагато буде. Я добре знаю твого приятеля. Я б хотів такого сина, як він. Тому ти й дурив його роками. А чому ж іще? Думаєш, я не плакав за ним? Тому ти й замикаєшся в себе в конторі — шеф працює, його не можна турбувати, — тільки тому, щоб тобі не заважали писати брехливі листи до Росії. Але, на щастя, батько бачить свого сина наскрізь, його не треба цьому вчити. Тепер ти убгав собі в голову, що впорався з батьком, так упорався, що можеш сісти на нього верхи і він ані ворухнеться, отож мій шановний синок і надумав одружитися!

Ґеорґ злякано дивився на батька. Доля петербурзького приятеля, якого раптом так чітко згадав батько, зворушила його як ніколи. Він постав перед його очима, закинутий у далеку Росію. Постав у дверях порожньої, пограбованої крамниці. Ось він стоїть серед уламків полиць, понівечених товарів, обвислих кросен. І нащо він так далеко заїхав!

— Ану глянь на мене! — гукнув батько.

І Ґеорґ, майже не усвідомлюючи того, рушив до ліжка, щоб побачити, чого той хоче, але напівдорозі зупинився.

— Вона задерла спідницю, — заспівав батько, — задерла спідницю, гидка дурепа, задерла отак, — і щоб показати як, він задер сорочку так високо, що на стегні в нього стало видно рубець від отриманої на війні рани. — Вона задерла спідницю отак, отак і отак, і ти вклепався в неї, і щоб ніщо не заважало тобі задовольнити свою хіть, ти опоганив пам’ять про матір, зрадив приятеля і запхав батька в ліжко, аби він не зміг ворухнутися.

Тепер він стояв, ні за що не тримаючись, дриґав ногами і сяяв, задоволений своєю здогадливістю.

Ґеорґ тримався в кутку, якомога далі від батька. Він уже раніше твердо вирішив пильно стежити, щоб той не напав на нього якимось кружним шляхом — ззаду чи згори. Тепер він знов згадав про те своє давно забуте рішення і знов забув його, наче протяг крізь вушко голки коротеньку нитку.

— Але твого приятеля не зраджено! — крикнув батько і на підтвердження своїх слів покивав пальцем. — Я був його заступником тут, у цьому місті.

— Комедіант! — вигукнув, не втримавшись, Ґеорґ, але відразу ж похопився, що цим вигуком нашкодив собі, і прикусив — надто пізно — язика так, що аж присів з болю і очі йому полізли на лоба.

— Так, звичайно, я грав комедію! Комедію! Гарне слово! Чим ще може втішатися старий овдовілий батько? Скажи — і поки відповідатимеш мені, побудь цю коротку хвилину моїм люблячим сином, як був раніше, — що ще я, старий чоловік, якого цькують підлеглі в його ж крамниці, міг би робити в цій темній кімнаті? А мій син розкошував собі, укладав угоди, які я підготував, мало не на голові ходив з радощів і