Fill - Артефакт Провідника: Печать Темряви, Fill

Розділ 20. Після сувою

Після важливої розмови біля вогнища, вночі, коли вони вирушили в дорогу, Ноель відчував себе збитим з пантелику. Він не знав, чи це він хоче бути частиною цієї битви чи просто намагався вижити в умовах, де все було настільки непередбачуваним і ризикованим. А Сильва? Здавалося, він був у своєму елементі, навіть коли розповідав про найбільші небезпеки. Йому явно не страшно йти вглиб темряви, навіть якщо це означало, що кожен новий день приноситиме нові випробування.

Пройшло кілька днів, і після того, як вони залишили місце, де Сильва вивчав сувій, відчуття ще більшого навантаження ставало очевидним. Але цей день — ця п’ятниця — обіцяла бути ще однією важкою пригодою. Але цього разу Ноель вирішив, що не дозволить Сильві витягнути його в ще одну з його безглуздих витівок.

— "Давай обговоримо все," — сказав він, коли вони наближалися до чергового поселення. Він вже не міг терпіти більше загадок і викрутасів, що Сильва спокійно виголошував.

— "Ти хочеш про що поговорити, карапузе?" — знову з тією самою посмішкою запитав Сильва, кидаючи на нього короткий погляд.

Ноель не витримав і відповів серйозніше:

— "Ми маємо серйозно поговорити про те, що нас чекає. Про це твоє запечатане минуле, про Саймона, про дракона тьми і про те, як ти збираєшся мене використати як провідника! Це не просто жарти, Сильва. Це реальна небезпека."

Сильва на мить замовк, і його вираз став значно серйознішим. Він підняв голову і подивився в очі Ноелю.

— "Малий," — його голос став набагато м’якшим, але таким же твердим. — "Я не намагаюся тебе використовувати. Я лише кажу, що ти один з небагатьох, хто може допомогти перемогти Саймона. Ти ж сам знаєш, що світло і темрява мають свої закони. Ти не можеш знищити одне без іншого. І саме ти — той, хто може об'єднати ці сили."

Ноель зітхнув, почувши ці слова. З одного боку, він почувався спокійніше, бо Сильва, здається, не мав наміру його підставляти, але з іншого — ще більше почав розуміти, як велика відповідальність лягала на його плечі. І цей шлях, з кожним кроком, ставав все більш і більш небезпечним.

— "Ти не боїшся?" — запитав він, намагаючись зрозуміти, як Сильва справляється з такою важкою ситуацією.

Сильва знову усміхнувся, але вже без іронії.

— "Боюсь? Може й боюсь, але я вже давно звик. Справжній страх — це не те, що ти відчуваєш всередині, це те, що не дає тобі далі йти. А я, карапузе, вже давно пройшов цей шлях."

Ці слова мали вагу, і Ноель замовк, слухаючи Сильву, поки вони рухалися далі. Вони йшли через ліс, і все навколо виглядало так, наче їхня подорож не мала кінця. Але разом з тим він почувався сильнішим, хоч і з тривогою на серці.

Субота знову

Наступного дня, коли вони наближалися до чергового поселення, нічого не віщувало біди. Але Сильва не був таким спокійним, як зазвичай. З його поведінки, з того, як він кидав час від часу погляди на небо, було зрозуміло, що він чекає на щось.

— "Що не так?" — запитав Ноель, намагаючись розібратися, що відбувається.

Сильва не відповів, лише поклав руку на меч і йшов уперед, вказуючи Ноєлю на те, щоб той тримався ближче. Незабаром вони опинилися біля великої таверни. Але, на відміну від інших, ця виглядала як звичайний притулок для тих, хто хоче сховатися від світла і від темряви.

— "Чому ми тут?" — запитав Ноель.

Сильва на мить зупинився і подивився на нього з серйозним виразом обличчя.

— "Тут ти дізнаєшся все, що тобі потрібно знати про Кастельга."

— "А чому саме тут?" — запитав Ноель.

Сильва лише посміхнувся.

— "Бо саме в таких місцях можна дізнатися, як виглядає справжня темрява."

І вони обидва пішли всередину, готові дізнатися більше. Ось тепер перед ними стояло ще більше запитань. Сильва і Ноель ще не знали, чим закінчиться цей день, але одне було зрозуміло — їх чекають нові випробування, і вони знову опиняться в серці цієї гри, де ставки зростають з кожним кроком.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍