Тіна Волф - Сім поцілунків до кохання, Тіна Волф

— Ми вже майже родичі! — підсумував він гордо, коли вони виїжджали на вулиці, що вели до їхнього готелю в центрі міста.

Марія дивилася у вікно: вузькі вулички, старі будівлі з балконами, пальми, повітря, що пахло вином і пристрастю.

— Це буде цікаво, — прошепотіла вона.

Андрій почув і підморгнув:

— А ще гаряче, танцювально і непередбачувано. Як я.

Марія засміялася, сперлася йому на плече — і Буенос-Айрес зустрів їх саме так, як має зустрічати місто, де буде п’ятий поцілунок: з блиском, жаром і легким ароматом авантюри.

Готель виглядав напрочуд романтично: старовинна будівля у колоніальному стилі з різьбленими балконами, обвитими плющем, і двориком, де у фонтанчику плюхкала вода. На рецепції їх зустріла енергійна сеньйорита Лусія з посмішкою розміром з пів Аргентини.

— Bienvenidos!*/*Ласкаво просимо!/ — вигукнула вона так гучно, що Марія мимоволі здригнулася.

— Ого, яка гостинність! — пробурмотіла вона Андрієві, — Може, вона думає, що ми знаменитості?

— А можливо вони до всіх такі привітні, — відказав Андрій.

Коли вони підійшли до стійки, Лусія запитала:

— Una habitación o dos?* /* Одна кімната або дві?/

— Е-е-е... — Марія почервоніла. — Дві! Дві кімнати!

Андрій удавано зітхнув:

— Бачиш, Лусіє, не всім щастить.

Лусія захихотіла й почала клацати на клавіатурі з такою швидкістю, що здалося — зараз вилетять іскри. Нарешті вона виголосила:

— Una pequeña complicación...* /* Невелике ускладнення/

— О ні, — простогнав Андрій. — Слово «complicación»* /*ускладнення/ ніколи не віщує нічого доброго.

Виявилося, що через якусь плутанину в системі вільною залишилася тільки одна кімната... з одним великим ліжком.

Марія закусила губу.

— А можна хоч матрац на підлогу? — несміливо спитала вона.

— Señorita, у нас лише найкращі умови для романтики! — Лусія з гордістю вказала на фотобуклет: «Romantic getaway — couples only!»* /*Романтичний відпочинок — лише для пар!/

Андрій підморгнув Марії:

— Ну що ж, принаймні буде шанс поборотися за ковдру чесно.

Марія пирснула зі сміху.

— Тільки спробуй забрати її повністю, я тебе подушкою задушу.

— А казали, що буде романтика…— зітхнув Андрій, беручи ключі.

Коли вони зайшли в номер, виявилося, що «романтичний відпочинок» включав не лише одне величезне ліжко, а й ванну посеред кімнати у вигляді серця й розсипані пелюстки троянд на подушках.

Марія спалахнула:

— Ми що, на медовий місяць потрапили помилково?!

— Я навіть не знаю, чи має сенс сперечатися, — захоплено сказав Андрій, падаючи на ліжко. — Це знак долі.

— Це знак того, що сьогодні хтось буде спати у ванні, — пробурчала Марія, кидаючи в нього подушкою.

***

Попри втому після перельоту, Марія та Андрій вирішили не сидіти в номері — в Буенос-Айресі ніч тільки починалася. Місто за вікном кликало своїм теплим вітром, запахом м’яса на грилі та приглушеною музикою з кафе на розі.

Вони швидко переодяглися: Марія обрала легку білу сукню, а Андрій — сорочку, яку, за його словами, «просто неможливо пом'яти більше, ніж уже є».

Спочатку вони заблукали і це було природно для них. Андрій вперто доводив, що «має внутрішній компас», який чомусь постійно приводив їх до якихось незрозумілих задніх дворів із муркотливими котами й бабусями, що продавали домашню емпанаду* /*пиріжок з начинкою/.

— Ти певен, що ми йдемо на концерт, а не влаштовуємо гастрономічний тур по бабусиних пиріжках? — підозріло спитала Марія, вже тримаючи в руці теплу емпанаду.

— В наших пригодах розраховано місце і для емпанади! — гордо заявив Андрій, кусаючи свою.

Нарешті, після кількох веселих перепитій і запитань «де знаходиться клуб?» до перехожих, вони потрапили на маленький майданчик, де місцеві танцювали танго. Атмосфера була така ж жива, як у кіно: гітара, акордеон, туфлі, що стукали в такт.

Марію втягнули у танець раніше, ніж вона встигла опиратись. Спочатку вона злякалась, що не зможе втримати ритм, але Андрій, який також незграбно пробував копіювати рухи професіоналів, швидко заспокоїв її своєю кумедністю.

— Якщо ми впадемо — хоча б впадемо красиво! — підбадьорював він її, шепочучи на вухо.