Юлія Богута - Совість для диявола, Юлія Богута

— Отож... — прикусила губи, щоб не виразитись нецензурно.

— А можна я її спалю, Адель? Чи хоча б той поштомат, га? — став скиглити демон, як дитина. — Якщо ми все одно винні, чому б не зробити так, щоб це відповідало дійсності?

— Бо в нас є совість, Даю, — сумно зауважила. — А у неї її немає. Тому розслабся...з цими поштоматами вічна біда. Перевізник ставить їх бозна-де, а ми потім читаємо претензії, чому в плюс сорок п'ять у металевій коробці розплавився віск у гранулах. Чому на морозі вода замерзає... Ні, ідея то може непогана, але ж клієнти не завжди розуміють, що це вони несуть відповідальність за те, яке відділення обирають. Ми відправляємо все нормальне.

— Та знаю я... — засмучено промовив чоловік. — Але ж все одно дивує, як так можна...мої грішники хоча б знали чому вчиняли неправильно. А ці живі люди...фу. Гидота...

На моїх вустах з'явилася посмішка і я подумки погодилась з ним. Так, робота з людьми була ще тим пеклом. Он, навіть диявол гидується. А я з ними за стільки років не посивіла навіть! От, що значить “хороша нервова система”. А кажуть що чай з ромашкою не допомагає…