Катерина Федоровська - Спокута на Сліпій горі, Катерина Федоровська

Розділ 11.1…та руйнівну силу темної магії

– Мій друг та начальник іншого загону, котрий ми називаємо жартома відьомським, воїн Микитась виявив, що на моє тіло був вплив темної магії. Він на цьому знається, тож, мабуть, якась темна відьма наслала прокляття, і якимось дивним чином від тварини те заклинання перенеслося на мене. Це складно пояснити. Мабуть, ти не розумієш, – винувато поглянув на неї.

А Лагода чудово все розуміла. Був такий темний ритуал, у якому тварина використовувалася як переносник прокляття. Надзвичайно могутні чаклуни та відьми володіли такою здібністю.

– Звісно, після стількох років боротьби із цими клятими відьмами, я розумію, що вони відчувають до мене лише ненависть і намагалися мене якось позбутися. Але, знаєш, що я не можу зрозуміти й не пробачу їм ніколи?

– Що? – спитала, затамувавши подих, відьма.

– Хай би мене карали, насилали хоч тисячу прокльонів. Але чим завинила моя кохана, яка завжди прохала помилувати їх? Нащо було чіпати найсвятіше у моєму житті?

– Але ж твоя дружина померла у пологах, – не могла зрозуміти зв’язок між цими усіма подіями.

– Микитась виявив залишки темної магії у її тілі. Хтось отруїв мою вагітну дружину, якась потвора, темна відьма. Я їх ненавиджу кожною клітинкою свого тіла, я буду винищувати їх допоки житиму.

У темної відьми аж переверталося все в душі від того ненависного погляду кудись на стіни, але ж на неї перевів закохані очі, й вмить подобріло, посвітліло його обличчя.

– Пробач мені, що розповідаю про Гориславу. Тяжка ця рана, глибока, досі не загоїлася.

– Ні-ні, я прагну зрозуміти тебе й твої мотиви. Проте, як я чула, твої переслідування відьом розпочалися ще задовго до твого одруження. – Необережним було це питання, ризикованим, однак цікавість перемогла розсудливість.

– Вперше я став жертвою відьомських чар, коли на мене був накладений приворот. Це жахливе відчуття, коли дах зриває від тяжіння до тієї, до кого був цілковито байдужий. Ти уяви лишень, мене притягувало до власної мачухи. Мій батько на схилі літ вирішив одружитися з молодою князівною Зореславою, яка виявилася відьмою. Давня та історія... Не хочу згадувати. Але ж таке диявольське втручання у мозок, у свідомість людини – це тяжкий злочин. А їхні ритуали? Це ж взагалі неподобство! Мабуть, ти не чула, що деякі ці потвори використовують мертвих немовлят для своїх ритуалів і навіть спеціально їх вбивають. Це жахіття! – все більше закипав Владислав.

– Однак, можливо, є серед них і не такі вже й бездушні чудовиська, – Лагода взагалі не знала, що йому й відповісти на ці звинувачення.

То була жорстока правда. Деякі відьми робили жахливі речі. На щастя, вона мало з такими перетиналася. Їй доводилося працювати переважно в замку Повелителя, у його таємній лабораторії, де були необмежені можливості для створення різних відварів, мікстур, мазей. Виведення формул, змішування компонентів, пошук ідеального рецепту для будь-якого зілля – це все було цікавим та доступним для Лагоди. 

Хоча інші відьми, дійсно, коїли страшне. Була й інша сторона відьомства, про яку Лагода воліла не думати. Так вже сталося в її житті, що вона на боці мороку і зла. І вороття назад немає.

– От саме тому Микитась і не страчує відьом без суду. Він проводить розслідування, надає неспростовні докази їхньої діяльності. Я довіряю йому й насправді геть не хочу страчувати невинних. 

Та чи все було так, як розповідав Владислав? Готуючись до свого завдання, Лагода, звісно, збирала інформацію про загін Микитася. Адже шлях до Сліпої гори був один. Спитала на останній вечері в темному замку, чому Повелитель примиряється з тим, що знищують темних відьом. На що він махнув недбало рукою.

– Ти впевнена, що страчують саме моїх служительок? Чи не якихось самозванок, або просто знахарок? Не забивай голову тим, що тебе не стосується. Краще, звісно, не потрапляй йому на очі. Твоя турбота – це виготовлення зілля для мене на основі того невідомого цвіту. Допомогти мені зробитися цілковито невразливим. Зрозуміла? Я перенесу тебе трохи задалеко від Сліпої гори, але матимеш ще особливе доручення від мене. Перекажеш дорогою моїй подрузі послання. Ти ж хотіла подорожувати на самоті, тож трохи й проїдеш до загаданої місцини. Але будь обережною, Лагодо. Не хотілось би втратити таку талановиту відьму, – усміхнувся її володар.

От як зурочив! Це ж треба було потрапити у місце, де вірогідність зустрітися із загоном Микитася найвища! 

– Ти так і не відповіла на моє питання? – вивів із задумливості Лагоду Владислав. – Чи є в мене можливість завоювати твоє серце? Чи я хоч трохи тобі подобаюся? – Наважився усе ж таки взяти її руку, підніс до губ, поцілував ніжно долоню.
– Так, Владиславе, ти мені подобаєшся. І я гадаю, що нам варто спробувати пізнати одне одного ближче. – Так хотілося їй хоч на хвилину повірити у ймовірність зародження кохання між ними. Однак подумала: «І я вигадаю, як мені зникнути таким чином, щоб не розбити знову твоє серце».

У ту мить її відьомська інтуїція вперто мовчала, і сама відьма навіть не підозрювала до яких жахливих наслідків призведе цей щирий та бажаний дозвіл на залицяння.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍