Poocysay - Еліссірія, Poocysay

Кейт, на відміну від мене, мала великі успіхи в керуванні маною. Вона вже могла посилювати свої удари, і, як не дивно, з кожним разом вона ставала все сильнішою. Якщо б між нами трапилася сутичка, я не був упевнений, чи зміг би протистояти її силі. Вона навіть навчилася посилювати зброю маною і постійно практикувала стрільбу з лука, намагаючись досягти ідеального контролю.

Пікасо, побачивши результати її тренувань, також вирішив приєднатися. Він був старшим і досвідченішим, але його прагнення посилити тіло та зброю маною показувало, що навіть він не хотів залишатися позаду в цьому новому світі можливостей.

Мені здавалося, що всі навколо змінилися, кожен із нас знаходив нові сили або втрачав щось важливе всередині себе.

На початку Крімглауру, коли листя на деревах уже почало потроху жовтіти, ми нарешті добралися до Тірсбургу. Легкий вітерець, що носив у повітрі пахощі зрілих плодів і дим від далеких багать, натякав на зміну пір року. Торговці, що стояли на узбіччях доріг, пропонували останні дари природи — соковиті фрукти та горіхи, що відображали мить переходу між циклами.

Величезні старі мури Тірсбургу з висоти дивилися на нас, ніби спостерігачі, що бачили сотні битв і нещадних набігів. Їхні сірі камені були вкриті дрібними тріщинами й мохом, але разом з тим вони випромінювали силу і надійність. Я не міг не замислитися про всі ті покоління, які пройшли крізь ці ворота, відчуваючи велич і могутність міста. Здавалося, що кожен камінь, кожен виступ стіни був носієм століть боротьби й захисту від постійних загроз із заходу та південного заходу.

Замок, що стояв у центрі фортифікаційних споруд, височів, як непохитний страж, охороняючи спокій міста. Його башти торкалися неба, а на них майоріли старі знамена, які, напевне, бачили чимало правителів і героїв. Місто вражало своєю величчю, але водночас воно мало атмосферу спокою і безпеки.

Кейт виглядала захоплено, її очі сяяли, коли вона вдивлялася у величезні мури та старі вулички, що вели до центру міста. Її інтерес до історії й архітектури знову проявився, і я міг відчути, як місто розбуджувало її уяву. Їй було цікаво, які таємниці ховаються в цих стінах і що могло б відкритися для нас тут.

Пікасо ж виглядав трохи іншим — його обличчя було більше спокійним, але в його очах була прихована тривога. Він, напевне, бачив чимало таких міст, і, хоча на перший погляд Тірсбург здавався безпечним, він знав, що навіть тут можуть ховатися небезпеки. Це місто мало багато старих таємниць, і хоча воно жило спокійним життям, за спокоєм завжди могло ховатися щось інше.

Щодо мене, я відчував змішану реакцію на місто. З одного боку, мене захоплювала його велич і історія, яка пронизувала кожну його вулицю. З іншого боку, було якесь невимовне почуття тривоги, ніби за цими стінами ховалася тінь минулих подій. Це місто, хоча й виглядало мирно, наче було готове до нового витку боротьби.

Пікасо почав розповідати про своє останнє відвідування Тірсбургу, зазначивши, як сильно місто виросло з того часу. Він із легким подивом і нотками ностальгії згадував, що колись це був невеликий торговий центр, а тепер — справжнє місто-фортеця, що розкинулося далеко за свої старі межі.

— Раніше тут не було стільки людей, — казав він, оглядаючи великі площі та ряди будинків. — Більшість будівель нові. Відчувається, що місто постійно розширюється, а торгівля тут, здається, процвітає.

Ми провели работорговців до їхнього місця призначення — ринку, який був настільки великим, що крики торговців лунали далеко за межі торгової площі. Работорговці, хоча й здавалися не зовсім приємними людьми, все ж подякували нам за спільну подорож. Ми, у свою чергу, чемно попрощалися з ними і вирушили своєю дорогою.

— Ну що ж, здається, варто знайти таверну, — з усмішкою мовив я, оглядаючи міську метушню.

Кейт кивнула, але була заглиблена у свої думки. Її погляд ковзав по величезним будівлям і людському натовпу. Схоже, вона розмірковувала про те, де ми можемо знайти необхідне нам місце для відпочинку. Пікасо тим часом жваво оглядав все навколо, шукаючи підказки, куди варто йти.

— Таверни тут мають бути на кожному кроці, — мовив він. — Якщо Тірсбург продовжує зростати, як і раніше, то й таверн тут побільшає.

Ми вирушили вузькими вуличками в пошуках затишного місця, де можна було б відпочити після довгої подорожі.

Наступного ранку я разом з Кейт вирушив прогулятися Тірсбургом, поки Пікасо пішов до своїх старих знайомих, сподіваючись знайти якусь корисну інформацію. Місто зустріло нас вузькими кам’яними вуличками, які ніби зберігали таємниці століть. Кожен крок тут нагадував про глибоку історію — стіни будинків були покриті легким нальотом часу, а візерунки на старовинних вікнах і дверях говорили про те, що майстри, які створювали ці будівлі, вклали у них душу.

— Подивися, які чудові різьблені двері, — зазначила Кейт, показуючи на старий будинок із масивними дерев'яними ставнями.

— Так, вони здаються ще старшими за ці стіни, — відповів я, задумливо оглядаючи будівлю. — Тут, здається, кожен камінь має свою історію.

Крімглаур, ця пора року, коли природа вже почала показувати свою перехідну силу, додавала місту особливої чарівності. Листя на деревах починало змінювати колір, ніби осінь прокладала свій шлях, але ще не встигла повністю вступити в свої права. Холодний вітер легенько шурхотів по вулицях, піднімаючи крихітні частинки пилу, які красиво виблискували на сонці. В повітрі відчувався ледь вловимий аромат вологої землі та листя, змішаний із запахом прянощів, що доносився з місцевих крамниць.

— Вільяме, ти не знаходиш, що це місто має щось магічне в собі? — запитала Кейт, її голос був тихим, але сповненим захоплення.

— Так, я відчуваю це, — я кивнув, вдивляючись у старовинні башти, що піднімалися над містом. — Тут є щось… величне і спокійне водночас.

Ми продовжували йти вулицями, а мої думки все більше віддалялися від краси міста. Я все частіше занурювався у свої роздуми, згадуючи минулі події. Мене охоплювали відчуття, що щось важливе в мені змінюється, і ця зміна була далеко не на краще.