Михайло Небрицький - Матір порядку, Михайло Небрицький

***

-Господи, я навіть не маю бажання читати коментарі під цим дописом, – обурено промовила Кіра.

-А ось і останній.

***

Всім привіт, шановні підписники. Дякую, що читаєте мій блог, і сьогодні я розповім, як в сучасному світі дістати вогнепальну зброю. Цей інструмент захисту вже тривалий час наш уряд не дає нам до рук, крім тих випадків, коли доручає нам захищати його (уряд). Вся справа в тому, що споконвіку на нашій землі існує традиція, що рабам і кріпакам зброя не дозволена. А оскільки ми для них такими і є – то нам не дозволено захищатися від зазіхань на наше майно і життя. Проте, як казав мій дід: «Краще надовго сісти, аніж навічно лягти», тому мати вдома хоча б одну одиницю вогнепальної зброї – дуже корисно. Але де ж її роздобути?

На сьогодні існує кілька варіантів дістати зброю. Умовно їх можна поділити на: законні та незаконні.

Законний спосіб – це той, де «волину» вам дадуть і навчать нею користуватись. Для цього потрібно піти служити до армії, поліції та інших збройних формувань, одним словом – стати псом Режиму. Проте тут є низка мінусів. По-перше: за зброю ви відповідатимете головою, і якщо вона десь засвітиться – вас одразу знайдуть і, в гіршому випадку, навіть посадять. По-друге: як тільки ви станете Режиму не потрібні – зброю у вас одразу відберуть, адже вона не ваша, а державна. Я не кажу про всілякі травматичні пукалки, оскільки спектр їхнього застосування дуже обмежений, до того ж, проти того, у кого є автомат, застосовувати травматику доволі безглуздо. Травмат, крім псів Режиму, мають право зберігати журналісти та активісти громадських організацій. Але все одно, застосовувати його доведеться відповідно до чітко встановленої інструкції, і навіть це не вбереже вас від в’язниці.

Ще одна категорія осіб, що законно мають вогнепальну зброю – це мисливці. Але в нашій країні їм дозволено мати лише гладкоствольні рушниці і щомісяця сплачувати членські внески.

Другий спосіб роздобути зброю – незаконний. Для цього доведеться звернутись до чорного ринку, який, завдяки війні, що триває вже шостий рік, доволі насичений широким асортиментом смертоносних машин. Як то кажуть: будь-яка примха за ваші гроші. Від РГД-5 до Стріли-3 і так далі. Але просто так, не перебуваючи «в темі» і бажаючи купити пушку у торгашів, можна натрапити на ментівську вудку, де вас легко візьмуть в обіг і витрясуть все до останньої копійки. Тому, якщо життя дороге – краще в це не влазити.

Другий спосіб, такий самий незаконний і не менш небезпечний – відібрати зброю у того, в кого вона є. На сьогодні в нашій поліцейській державі правоохоронця або військового можна зустріти на кожному кроці. І більшість з них, звісно, при зброї. Яким чином відібрати у них пушку – це вже простір для фантазії кожного. Позбавляти життя чи залишити живим, діяти самостійно чи групою – все на ваш розсуд. Але робити це потрібно лише якщо ви впевнені, що вас потім не знайдуть. А як це зробити – читайте в інших моїх статтях і дивіться відео. І пам’ятайте, що Право на захист має кожен.

***

-Ну, це вже ні в які ворота не лізе. Тепер він, фактично, прирівняв поліцейських до дичини, відкривши на них сезон полювання. До того ж ще й гвардійці тепер в небезпеці. Я вже й гадки не маю, що нам робити? – стан Михайлової вже схилявся до відчаю.

-Ви тільки подивіться, як він все спритно провертає. Ми намагаємось вести проти нього пропаганду – він відповідає тим самим. Ми вводимо війська – він оголошує на них полювання. Таке враження, ніби в його рукаві є козирі проти всіх наших карт, – Михайло знову захоплювався проникливістю пана Остапова.

-Ще піди та допоможи йому! – вже роздратовано гаркнула Михайлова на Лісового. – Він нам палиці в колеса встромляє, а для тебе він, судячи з усього – кумир.

-Я лише намагаюсь зрозуміти хід його думок, – виправдовувався помічник.

-То зрозумій тоді, як нам його впіймати! – не витримавши, Кіра вдарила кулаком об стіл.

Після цього, натрапивши на здивований і, частково, засуджуючий погляд підлеглого, вона заспокоїлася й сіла за стіл, знову почавши масажувати скроні.

-Гаразд, я піду додому, – попередила вона. – Мені потрібно поспати. Завтра щось вигадаємо.

-Вас підвезти? – з занепокоєнням запропонував свою допомогу Лісовий.

-Не треба. Краще передивись підписників цього екстреміста. Особливо тих, хто залишає погрозливі коментарі. Спробуй скласти хоча б список тих, хто з нашого міста. Раптом і справді знадобиться. Не здивуюсь, якщо той, хто сьогодні розстріляв патрульних, входить до цієї групи.

Попрощавшись, Кіра поїхала додому.

Однак в квартирі на неї чекав вкрай неприємний сюрприз. На кухонному столі красувався медовий торт у фабричній коробці, під яким лежав конверт з листом.

***

«Мені чомусь захотілось зробити для вас сюрприз. Не знаю, чи до вподоби вам такий торт. Ні, він не отруєний. Навпаки, придбав найсвіжіший з тих, що були в супермаркеті біля вашого будинку.

Я щиро сподіваюся, що тепер ви зрозуміли, що я – не розбещена дитина, а налаштований цілком серйозно. Також нагадую, що у вас залишилось зовсім мало часу. Завтра ввечері я уважно дивитимусь вечірній випуск новин, де дуже сподіваюсь побачити ваші миловидні риси обличчя і те, як ви публічно йдете у відставку. Адже ви ж розумієте, що я знаю про те, що ніякої заяви ви писати не збираєтесь. Однак сам факт того, що офіцер поліції недоброзичливо висловлюється про структуру, в якій він служить, – це вже багато про що свідчить.

Бажаю вам обрати правильне рішення.

З повагою, Назиат.

P.S. Вода в поїлці вашого папуги майже закінчилась. Здається, ви забули вранці налити йому свіжої, тому я зробив це за вас. Можете не дякувати.»