Arachne - Танець МечІв , Arachne

Фудзісане слухав його слова, і кожне слово відгукувалося в його душі м'якою, майже теплою луною. Це визнання, сказане таким щирим голосом, проникло глибше, ніж він міг очікувати. Він відчув, як тепло розливається по його грудях, заповнюючи його і водночас бентеживши, але він знав, що ці слова були для нього надзвичайно важливими.

— Я ніколи не думав про це… як ти зараз сказав, — повільно відповів Фудзісане, його голос був трохи приглушеним, але в ньому читалася щирість. — Як меч, я знав лише одне — служити. Захищати. Бути непохитною стіною. Але тепер, ставши людиною… я починаю бачити в цьому більше.

Дзуйхо посміхнувся, його погляд залишався м'яким і проникливим.

— Я думаю, це не просто наша сила і не просто наша техніка, — продовжив він, трохи схиливши голову, начебто розмірковуючи вголос. — Не лише Танець Меч зв'язав нас. Мені здається, що наші людські тіла поєднали наші душі навіть більше, ніж наша стара форма могла б. Ми почали відчувати щось нове. Не просто обов'язок чи силу… але близькість.

Фудзісане повільно кивнув, його погляд не відривався від обличчя Дзуйхо. Ці слова були правдою, і він сам відчував цю близькість, яка здавалася справжньою та глибокою. Йому хотілося простягнути руку і торкнутися плеча Дзуйхо, щоб переконатися, що він тут, поряд, що це не сон, а реальність, яку він міг тепер проживати разом з ним.

— Можливо, це і є людське почуття, — тихо промовив він, і в його голосі чулася легка невпевненість, але водночас і бажання зрозуміти, що за емоції переповнюють його. — Почуття, що ти не один, що поруч із тобою є той, хто розуміє, хто може бути частиною твоєї душі.

На обличчі Дзуйхо засяяла м'яка, майже ніжна посмішка. Він відчув, що його власне серце відгукується на ці слова, і це почуття було для нього таким самим новим і хвилюючим.

— Людські почуття… вони надають нам сили, роблять нас кращими, — сказав він, його голос звучав із теплом. — І я радий, що знайшов їх поряд з тобою, Фудзісане.

Між ними повисла тиша, але це була не порожнеча, а простір, наповнений розумінням і тихою, невимовною обіцянкою.

Дзуйхо і Фудзісане стояли поруч, занурені у свої одкровення та нові почуття, троє інших напарників спостерігали за ними з легкими, майже непомітними посмішками. Масамуне, завжди проникливий і чуйний, зрозумів, що між двома його друзями виник особливий зв'язок, не схожий на їхнє звичайне братерство. У цю тиху, чарівну хвилину він відчув тепло, що походить від їхньої близькості, і не міг не висловити своєї радості за них.

— Техніка Танець Мечів справді дивовижна, — нарешті сказав він, його голос був спокійний і теплий, як заспокійливий ритм нічного вітру. — Вона не лише з'єднує наші душі, а й розкриває те, що ми, як мечі, ніколи не могли зрозуміти людські почуття.

Масамуне перевів погляд на Дзуйхо і Фудзісане, його очі виражали щиру повагу та радість.

- Я радий, що ви знайшли один одного, - продовжив він, і в його словах відчувалася непідробна щирість. — Ми всі брати по зброї, пов'язані однією метою та вірністю. Але ви стали по-справжньому близькими, і це захоплює мене.

Мурасаме стояв поруч, і, хоч на його обличчі грала лукава посмішка, в його очах була щира гордість за друзів. Він злегка кивнув, визнаючи, що, незважаючи на всі свої зухвалі жарти та пристрасть до битви, він відчував до товаришів справжню повагу та радість.

— Вам обом пощастило, — посміхнувся він. — Справжня сила — це не лише бій, а й такі зв'язки, як ваша.

Дзуйхо і Фудзісане зніяковіло переглянулися, і на їхніх обличчях з'явилася тепла, ледь помітна посмішка. Вони відчували підтримку, що виходила від їхніх товаришів, і це наповнило їхні серця вдячністю та впевненістю, що їхнє братство справді міцне.

Інугамі Куроші, який стояв осторонь і спостерігав за цією сценою з мовчазним розумінням, підійшов трохи ближче. Він поглянув на зірки, що мерехтіли над ними, немов старовинні свідки цієї ночі, і повільно зітхнув. Потім, переводячи погляд усім друзів, він спокійно промовив:

- Тепер нам треба відпочити, - його голос пролунав тихо, але в ньому відчувалася глибока повага. — Завтра новий день, і попереду ще багато тренувань та випробувань.

Всі кивнули, і в цій мовчазній єдності вони відчули силу та впевненість. Дзуйхо і Фудзісане обмінялися ще одним теплим поглядом, а решта стояла поруч, оточивши їх, немов оберігаючи і підтримуючи їхні почуття.

Вони ще довго стояли, дивлячись на зірки, кожен з них подумки дякував долі за те, що вони були разом, і кожен знав, що саме цей зв'язок надає їм сили.

Високо над маєтком, на його верхньому рівні, в кімнаті, прихованої за тонкою ширмою, сидів Мудрець. Його постать була нерухома, ніби він був статуєю, а навколишня тиша здавалася самою суттю стародавнього спокою. Його очі були заплющені, але в цій мовчазній самоті він відчував кожен порив вітру, кожну ароматну пелюсток сакури, що кружляє навколо його учнів. Сидячи зі схрещеними ногами, він міцно тримав у руках чітки — прості, але наповнені силою та символізмом, кожна намистина яких зберігала в собі частинку його знань та минулого.

Він уже знав, що сталося внизу, хоча був далеко від місця їхніх тренувань та розмов. Ледве відчутне биття душ його учнів відгукнулося у його власному серці, і він відчув, як вони здобули нове розуміння, як їхні душі з'єдналися не лише через Танець Мечів, а й через людські почуття.

Повільно і тихо, ніби віддаючи данину цьому моменту, він розплющив очі. Їхні темні, глибокі зіниці дивилися в простір перед ним, але він бачив більше, ніж вечірню темряву. Він бачив душі своїх учнів, їхні почуття, їхнє розуміння і першу іскру, яку вони почали відчувати, стоячи поруч один з одним. Ледве помітна посмішка ковзнула по його губах, а погляд став задумливим.

— Значить, вони вже зрозуміли свій зв'язок, — прошепотів він, його голос був таким тихим, що здавалося, ніби він говорив із самим простором навколо.

Потім він глибоко зітхнув, ніби цей момент дозволив йому послабити тягар, який він ніс на плечах.