Arachne - Танець МечІв , Arachne

Фудзісане, що стояв неподалік, зберігав впевнений і спокійний вираз обличчя, його постать здавалася статуєю, виточеною з міцного каменю. Його широкі плечі та груди, покриті краплями поту, відбивали силу та стійкість. Він стояв, злегка примруживши очі, і, як і його товариші, вдихав свіжий аромат сакури, відчуваючи, як кожна пелюстка була наче знак їхньої спільної перемоги та єдності.

Вітер посилився, і з гір, що оточували маєток, долинув легкий шелест листя, наче сама природа м'яко співала їм колискову після напруженого дня. Пелюстки сакури кружляли в повітрі, повільно осідаючи на плечі й руки юнаків, немов благословення, немов символ їхньої завзятості та сили, укладеної в їхньому танці. Їхнє дихання стало повільним, розміреним, і кожен вдих був сповнений аромату квітучих дерев, який заспокоював і давав сили.

Над головою спалахнуло нічне небо. Зірки ставали яскравішими, і їхнє холодне світло висвітлювало обличчя юнаків, змішуючись із теплом, що виходив від їх натренованих тіл. Юнаки дивилися на зірки, і в ці хвилини кожен із них, стоячи поряд зі своїми товаришами, відчував, як їхні душі з'єднані не лише на полі бою, а й тут, під зоряним небом.

Під тихе дихання нічного повітря та мерехтіння зірок юнака стояли нерухомо, занурені у свої думки та почуття. Час, здавалося, сповільнився, і м'який аромат сакури кружляв навколо них, приносячи з собою відчуття таємниці та спокою. Фудзісане, що стояв трохи позаду інших, раптом відчув, як його погляд мимоволі ковзнув у бік Дзуйхо.

На тлі темного неба і пелюсток сакури, що обсипалися, Дзуйхо здавався майже нереальним, ніби створеним зі світла і повітря. Його тіло, натреноване і струнке, огортав легкий золотистий відблиск, що відбивав останні промені заходу сонця і світло зірок. Легка усмішка грала на його губах, і його спокійні, впевнені рухи здавалися частиною самої природи. Він виглядав таким умиротвореним, що Фудзісане мимоволі завмер, не в змозі відірвати погляду.

Фудзісане відчув дивне хвилювання, його серце забилося трохи швидше. Він не міг зрозуміти, що це за почуття, яке переповнювало його груди, але воно було таким яскравим, як спалах світла. Ці почуття були йому незнайомі, адже раніше, будучи мечем, він знав тільки прагнення захисту, вірність, але не це тепле і дивне відчуття. Його погляд затримався на рисах обличчя Дзуйхо, на м'якій лінії його вилиць і трохи піднятих куточках губ, і йому захотілося ще більше впізнати цю людину, впізнати її думки та почуття.

— Бог війни… — прошепотів він, і ці слова вирвалися так тихо, що сам Фудзісане майже не усвідомив їх.

Але Дзуйхо почув його. На його обличчі з'явилася ледь помітна, м'яка посмішка, і він повільно повернув голову у бік Фудзісане, його темні, спокійні очі світилися інтересом та легким теплом. Його погляд на мить зустрівся з поглядом Фудзісане, і в цьому погляді читалося розуміння, ніби він бачив не тільки Фудзісане перед собою, а й ті почуття, що вирували в його душі.

- Ти назвав мене богом війни? — тихо спитав Дзуйхо, його голос був м'яким, але водночас у ньому відчувалося щось глибоке, як шепіт нічного вітру. - Ніхто ніколи не називав мене так.

Фудзісане на мить опустив очі, відчуваючи, як легке почервоніння торкнулося його обличчя, але потім знову подивився на Дзуйхо з теплою, майже поважною рішучістю.

— Я… не знаю, як це пояснити, — відповів він чесно, його голос був трохи тихіший, але твердіший. — Ти рухаєшся так, ніби тебе веде сама гармонія, і твоя сила — це не лише сила, а й краса. Це як… як дух війни, що захищає, а не руйнує.

Дзуйхо ледь помітно нахилив голову, його легка усмішка стала трохи ширшою, і на його обличчі відобразилася щира цікавість. Він, здавалося, занурювався у слова Фудзісане, відчуваючи їх значущість та щирість. Слова партнера торкнулися його, і це почуття було новим для нього, майже дивним, але водночас приємним.

- Ти сам - втілення стійкості і сили, Фудзісане, - тихо відповів Дзуйхо, його голос був ледь чутний, але в ньому звучала тепла нотка. — Але в тебе є щось більше, ніж просто твердість. Ти нагадуєш мені землю — непохитну та надійну, як та, що завжди захищає нас під ногами.

Ці слова, здавалося, створили між ними якийсь невидимий зв'язок, немов вони, вперше в цьому новому людському образі, дізналися щось про себе та одне про одного. Фудзісане відчув, як його серце відгукується на слова Дзуйхо, і він усвідомив, що це почуття — це щось важливе, щось більше, ніж просто повага чи захоплення. Це почуття прив'язувало його до Дзуйхо, і воно було схоже на ту вірність, що він відчував до клинка, але одночасно було чимось набагато живішим і глибшим.

На мить між ними повисла тиша, але ця тиша була сповнена розумінням і особливою, теплою близькістю, яка не вимагала слів. Вечірній вітерець пройшовся між ними, торкаючись їх, як ласкава рука, і аромат сакури, що оточував їх, став здаватися чимось ще більш особистим і значущим.

Дзуйхо трохи нахилився до Фудзісане, його очі світилися м'яким, задумливим блиском.

— Дякую, що бачиш це в мені, — прошепотів він, і в його голосі звучала щира подяка, ніби ці слова справді були важливими для нього.

Фудзісане трохи кивнув, відчуваючи, як їхні погляди знову зустрілися, і він більше не намагався відвести очі.

Дзуйхо і Фудзісане стояли поруч, занурені в глибокий і майже невловимий момент, який ніби пов'язував їх ще сильніше з кожним сказаним словом. Тихий вечірній вітер, насичений ароматом сакури, шелестів навколо них, немов підтримуючи їхню особисту розмову, даруючи йому атмосферу таємниці і тепла.

Дзуйхо подивився на Фудзісане, його темні очі світилися м'яким світлом і виражали одночасно захоплення та вдячність. Він відчував, що Фудзісане для нього не просто напарник, а щось більше, і слова самі по собі почали приходити до нього, як одкровення.

- Ти знаєш, Фудзісане, - почав він, його голос був тихим, але в кожному слові звучала щира повага, - коли я дивлюся на тебе, я бачу не просто клинок. Ти був не лише зброєю, а й символом давньої аристократичної спадщини. Ти є невід'ємною частиною цього світу, і в тебе є щось, що викликає глибоке захоплення.