Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 10 -

Віддалений куточок стародавнього храму був освітлений лише мерехтливим світлом свічок. М'яке сяйво підкреслювало старовинну архітектуру, а тіні на стінах здавалися воскреслими у магічній атмосфері цього місця. Кілька свідків, наближених до наречених, тихо стояли поруч, спостерігаючи за таємною церемонією, яку ніхто не повинен був ні бачити, ні знати. Спадкоємиця трону мала перестати у всій величі із чоловіком, який міг поруч сісти на трон.

Адріан стояв перед вівтарем, його погляд був зосереджений на Сільсії. Він виглядав спокійним, але в його очах блищала рішучість і палке кохання. Він носив простий, але елегантний одяг, що підкреслював його статуру і величність. На його пальцях вже була готова обручка, символ їхнього союзу. Союзу, який він планував увіковічити в історії на всі покоління вперед.

Сільсія стояла навпроти нього, її погляд був спрямований униз. Вона була вбрана у легке, біле вбрання, яке гармонійно підкреслювало її природну красу. Вона виглядала вразливою, а в її очах блищав сум і нерішучість попри добровільну згоду. Вона не хотіла цього шлюбу, але розуміла, що у неї немає вибору. Її серце билося швидше, відчуваючи тягар майбутнього. Та ще більший тягар від усвідомлення, що на місці Адріана вона б жадала бачити іншого чоловіка. Чоловіка який не з'явився до неї навіть на третій день після подій, які сталися в її рідному містечку Косоволь.

Адріан зробив крок уперед і, дивлячись їй прямо в очі, промовив свою священну обітницю:

— Сільсіє Астрід, — впевнено й офіційно промовив Адріан, — я знаю, що це не те, чого ти хотіла. Але я обіцяю тобі перед нашим богом Тораллаком захищати наше королівство, поважати і бути йому вірним. Я клянусь, що зроблю все можливе для благополуччя і процвітання наших земель, і буду відданим слугою нашого народу. Чи згодна ти стати моєю дружиною?

Сільсія підняла очі і подивилася на Адріана, відчуваючи змішання емоцій. Його слова були щирими, і від цього ставало на душі зовсім кепсько. Свідком Сільсії була Елмарі, і хоча Аберхат симпатизувала цій суворій жінці, та все ж вона не була Татірою. Її близька подруга б мала бути тут, розділяти з нею все це. Та радощів не було зовсім, тільки черговий тягар відповідальності який звалився нізвідки. Вона глибоко зітхнула, намагаючись знайти в собі сили відповісти.

— Я погоджуюсь, — нарешті промовила вона, її голос тремтів, але в ньому було щось стійке. — Я, Сільсія Астрід, клянусь перед богом Тораллаком, що підтримуватиму наш союз і сприятиму добробуту нашого королівства.

Священник, що проводив церемонію, урочисто підняв руки і промовив:

— Нехай слова, сказані тут, будуть почуті самим Тораллаком. Нехай їхній союз буде благословенний і священний, як і їхні обітниці перед богом і народом. Відтепер ви — чоловік і дружина. Нехай ваше королівство буде сильним, а ваш союз непорушним. — Священник урочисто закінчив церемонію, благословивши їхній союз.

Адріан обережно надів обручку на палець Сільсії, потім вона зробила те саме.  Одягнена Даероном обручка на пальці стала важчою. Вона знала, що ці обітниці — це не просто слова, а клятви, які матимуть наслідки для обох.

— Дякую тобі, Сільсіє, — прошепотів Адріан, дивлячись їй у очі. — Я зроблю все можливе для нашого королівства.

Сільсія кивнула, намагаючись усміхнутися, навіть якщо її усмішка була напруженою, оскільки вона все ще переживала бурю емоцій.

Тут до них наблизився король Едейн. Він був величавий у своїй королівській мантії, але вікові ознаки зараз здавалися надто очевидними. Едейн тримав у руках дві магічні корони, що були виготовлені із золота, яке переливалося темними тінями, що обплітали корони мов мацаки ліан.

Едейн обережно підійшов до молодят. Його рухи були млявими, але він тримався гордо. Він взяв корону Сільсії, корону, яка мала стала видимим символом її нової ролі як королеви.

Король промовив:

— Ця корона, символ нашого королівства, принесе тобі доню мудрість і силу. Нехай ці корони свідчить про ваш союз і відповідальність перед народом. — Едейн обережно надів корону на голову Сільсії. Цей момент був сповнений величі та важливості, але також і тривоги. Корона, прикрашена золотими і темними вставками, виглядала надзвичайно велично, коли Сільсія відчула її вагу на голові. Як тільки корона торкнулася її шкіри, вона відчула потужний імпульс магічної енергії, що почав пульсувати всередині неї. Їй здавалося, ніби сама темрява, прокинулася в її серці, даруючи нову силу і відчуття, ніби сама корона прийняла її як свою нову власницю. Після того, як він завершив з короною Сільсії, король Едейн, тримаючи у руках другу корону, повільно і з великими труднощами підійшов до Адріана. Він помістив корону на його голову з таким же урочистим виглядом, але його руки, які раніше трималися стійко, тепер тремтіли від фізичного виснаження. — Ви тепер не тільки чоловік і дружина, — продовжував король, — ви - пара, що разом несуть відповідальність за долю нашого народу. Нехай ваш союз буде міцним, а ваша відданість — непохитною.

Після того, як корони були надіті, король, з виглядом глибокої втоми і болю, відступив. Його стан різко погіршився за надто короткий час, і це стало очевидним всім присутнім. Він, не бажаючи викликати паніку або тривогу, спробував зберегти свою гордість, але його обличчя, бліде і змарніле, видавало його справжній стан.

Сільсія, стоячи в центрі святкового залу, відчула, як магічна сила темряви пульсує всередині неї. Корона, що була на її голові, не тільки символізувала її нову роль, але й дарувала їй магічну енергію. Вона відчула, як цей новий потік сил надає їй впевненості, могутності яку вона ніколи раніше не відчувала. Нова сила була відчутна, як невидимі нитки, що зв'язували її з королівством, троном. Сила, яка так довго на неї чекала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍