АнєчкаLB - Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки, АнєчкаLB

 – Точно. Я люблю тут посидіти ввечері й не думати ні про що.

 – Яке корисне заняття. Мені цього навчитися б. Можливо, якщо я сяду на неї, то й у мене так вийде?

 – Спробуйте. А я поки приготую чай.

Бастьєн пішов до будинку, а Пейперкліп із задоволенням сіла на захитувальну лавочку. І привела її в рух. Так, відкинувшись на спинку і мірно хитаючись, дівчина непомітно втратила тринадцять хвилин.

 – А ось і чай, – постачальник квітів простягнув гості чашку, від якої лунав чарівний аромат малини.

 – Так швидко? – здивувалася дівчина і взяла горнятко. – Швидко? Вам здалося.

 – Мабуть, я задумалася, – погодилася співрозмовниця.

 – Ви ж хотіли спробувати взагалі не думати? – усміхнувся молодий чоловік і сів поруч на лавку.

 – Я пробувала, але в мене не вийшло. Про щось обов’язково думала. Хоча навіть не пам’ятаю, про що саме. Найімовірніше, не задумалася, а розосередилася. Тому й час минув непомітно.

 – Вам потрібно частіше дозволяти собі усміхатися, – Бастьєн зробив ковток улюбленого чаю.

 – Це недозволена розкіш, – гостя теж зробила ковток і відвела погляд. – Дуже смачно. Дякую. Можна поставити вам одне запитання?

 – Звичайно. Я люблю, коли ви мені ставите запитання.

 – Навіщо ми тут?

 – Тут – це в моєму дворі?

 – Ні. З’явилися тут. Живемо. Навіщо?

– Щоб залишити після себе це місце кращим, ніж воно було до нашої появи.

Із солодким ароматним напоєм було покінчено. Не відразу. Із розтягуванням приємного моменту.

 – Мені подобається у вас, – сказала гостя.

 – Ви навіть не були в будинку. Хочете, влаштую екскурсію?

 – Хочу, звісно, – у траві дівчина побачила дитячий м’яч. – Це ваш? – розсміявшись, поцікавилася супутниця.

 – Швидше за все, це нещасний випадок. Думаю, він перелетів через паркан від сусідів. Там живе сім’я з дітьми. Я їм обов’язково поверну. Пізніше. А поки що – ловіть.

Бастьєн кинув м’яч Пейперкліп. Дівчина зловила подачу. І кинула назад. І ще раз. І ще.

Вони кидали один одному м’яч і веселилися, як діти. Це було дуже кумедно. А потім, після гри, були ще сандвічі. Бастьєн вирішив, що його гостя зголодніла. Він приготував ситний перекус і нагодував свою супутницю. І показав їй свій будинок. І помітив, що, хоча дівчині було весело, але її очі видавали втому. Адже вона не спала! Вночі вона не спить, і день провела з ним. Мабуть, у неї зовсім немає сил.

 – Відвезти вас додому?

Усмішка одразу ж зникла з обличчя дивної особи.

 – Так, звісно. Вибачте, що затримала вас. Дійсно, вам уже час відпочивати.

 – Вам теж дуже потрібно відпочити, – і співрозмовник зараз мав на увазі не тільки сон.

Дівчина розхвилювалася. Вона дуже хотіла спати. Але зараз настане темний час доби. І її привезуть додому, де вона буде абсолютно одна. Як дочекатися до ранку, якщо в неї зовсім немає сил? І спати вона лягти не зможе. Від цих думок її почала сковувати паніка. Руки дрібним тремтінням свідчили про сильне хвилювання.

 – Дякую за... – дівчина задумалася.

 – …гостинність? – зробив припущення постачальник квітів.

Пейперкліп замовкла, підбираючи потрібне визначення.

 – …за екскурсію моїм місцем проживання? – все гадав молодий чоловік. – …за малиновий чай?

 – За те, що ви такий, – нарешті підсумувала гостя.

Вона встала з гойдалки і пройшла до машини.

Вантажівка доїхала до будинку із жовтими шторами досить швидко. Але, зупинившись, Бастьєн побачив, що супутниця заснула. У нього ще в дорозі були думки про те, щоб скласти їй компанію і допомогти дочекатися з нею ранку. А тепер виникла інша нав’язлива ідея: довести їй, що вона зможе спати вночі. Обставини склалися якнайкраще.

Тихо й акуратно, щоб не розбудити, молодий чоловік узяв на руки дивну особу і переніс її до неї додому. А потім дуже обережно поклав на ліжко і прикрив ковдрою дитячого забарвлення.

Йому вдалося! Принаймні, наразі вона спить. Тож це вже маленька, але перемога.

А потім до нього з острахом дрібними кроками наблизився кролик. Бастьєн узяв його в руки, і пухнастий вихованець, ворушачи довгими вусами, почав обнюхувати пальці незнайомця.

– Привіт, малюк. Ти, певно, голодний? Давай пошукаємо тобі їжу.

У шафці було знайдено моркву, яблуко, листя капусти, сіно і печиво. Дослідивши носиком такі частування, У посмакував усіх ласощів потроху. Він відкушував по маленькому шматочку, але набивав повні щоки.

А потім, підкріпившись і пригрівшись на великих теплих долонях нічного гостя, кроленя заснуло у такому затишному притулку. Мешканці цієї кімнати вперше спали у темний час доби. Небувалі дива.

Бастьєн сів на стілець біля вікна. Це ж треба – ніколи не спати вночі! Це неймовірно важко. Ось так просто сидіти в тиші й самоті, скутий лещатами власного страху, і намагатися дочекатися світанку. Коли у кімнаті більш нікого немає. Коли чогось дуже боїшся. Сидіти і відміряти нескінченні, майже нерухомі хвилини.