Arachne - Дикий Захід , Arachne

Увечері, коли вся робота була зроблена, Еллі проводжала останнього відвідувача і закривала бар, вона тихо присіла на стілець біля столу.

— Ти кликала мене, навіщо?

Еллі завмерла, її рука все ще лежала на спинці стільця, коли почула цей низький, гортанний голос. Повітря в приміщенні наче завмерло, коли вона повільно підвела голову і зустрілася поглядом з Тенью Вітру. Він стояв перед нею, з'явившись так несподівано й безшумно, як привид, ніби був частиною самої темряви, що огорнула бар.

Його обличчя було приховано тінню, але світло місяця, що пробивалося через маленьке вікно, вихопило з темряви його яскраві, як вугілля, очі. Ці очі, сповнені люті, спрямувалися прямо на неї, пронизуючи ніби наскрізь. На його обличчі все ще була фарба, бойове забарвлення, яке робило його ще більш жахливим. Він стояв напружено, готовий до будь-якого повороту подій.

Еллі на секунду затримала подих. Вона знала, що цей момент настане, але все одно не була готова до того, щоб знову опинитися віч-на-віч з тим, кого знала колись як хлопчика, а тепер бачила як воїна.

- Ти кликала мене, навіщо? — повторив він, його голос був такий самий холодний, як і погляд.

Еллі, зібравшись з думками, повільно встала зі стільця. Вона розуміла, що кожне слово має бути продуманим, бо найменша помилка могла все зруйнувати.

— Я хочу говорити з тобою, — сказала вона, голос її був тихий, але впевнений. - Ти довіряв мені раніше, Тінь Вітра. Ми були друзями. Я врятувала тебе, коли ти був дитиною, і ти знаєш. Я прошу тебе зараз вислухати мене.

Його погляд не пом'якшав, але він залишався на місці, не роблячи спроб піти. Це вже було чимось.

— Навіщо я маю тебе слухати? - прогарчав він. - Ти з білими. Ти не розумієш їхньої жорстокості. Вони знищують наш народ, а ти живеш серед них, у їхньому світі.

Еллі розуміла його біль, його ненависть, але вона також знала, що за всім цим ховалося щось більше - щось, про що він сам, можливо, не усвідомлював.

— Я хочу зрозуміти, що з тобою відбувається, — продовжила вона, її голос став м'якшим. - І Джек хоче знати. Він хоче говорити з тобою, Тінь Вітро. Ти знаєш, що він не такий, як решта. Дозволь йому зустрітися з тобою. Це може бути єдиним способом припинити те, що відбувається.

Тінь Вітру завмер, очі його спалахнули вогнем, але в них з'явилася й інша емоція — сумнів. Він замовк, не відводячи погляду від неї.

- Твій Джек... - сказав він повільно. — Він шукає правди про свого брата. Він не розуміє, у що вплутався. Ти хочеш, щоб я зустрівся з ним?

Еллі кивнула, її голос був сповнений впевненості:

- Так. Ти знаєш, що це важливе. Він не ворог, Тінь Вітра. Він також хоче зрозуміти, хто стоїть за цими нападами. Ви шукаєте правду.

Тінь Вітру завмер, його погляд, важкий і пронизливий, не відривався від Еллі. Він стояв нерухомо, але було видно, як за цими очима вирує внутрішня боротьба. Його груди повільно здіймалися, ніби він стримував гнів, і водночас не міг ігнорувати її слова. Він знав Еллі, знав її чесність. Але чи міг він довіряти їй зараз, коли вона була частиною світу, яку його народ хотів знищити?

Його пальці стиснулися в кулак, він зробив крок уперед, але зупинився, знову уважно вивчаючи її обличчя, ніби шукаючи щось, що допомогло йому прийняти рішення.

- Ти думаєш, що одну розмову все змінить? — його голос був тихий, майже шиплячий. — Ти думаєш, що я забуду про все, що вони зробили? Я бачив, як гинули мої брати та сестри. Бачив, як горять наші землі. І ти хочеш, щоб я зустрівся з тим, хто носить їх капелюх і зброю?

Еллі подивилася йому прямо у вічі, її серце билося швидше, але вона не відвела погляд.

— Я не прошу тебе забути, Тінь Вітро, — сказала вона лагідно, але з силою в голосі. - Я прошу тебе побачити. Побачити, що не всі такі. Джек шукає правду так само, як і ти. Він хоче знати, хто стоїть за цим, хто підштовхує білих та апачів до війни. Хтось грає на вашій ненависті. Невже ти не хочеш дізнатися?

Апач мовчав, його обличчя не видавало емоцій, але його очі злегка примружилися, ніби слова Еллі проникли глибше, ніж він хотів би. Він знову ступив до неї, і тепер стояв так близько, що вона могла відчути його подих.

- А що, якщо правда тобі не сподобається, Еллі? — промовив він тихо, майже загрозливо. - Що, якщо твій Джек - просто ще одна маріонетка в чужій грі?

Еллі не відступила, її голос прозвучав твердо:

— Тоді ми обидва дізнаємося про це. Але я вірю у нього. Так само, як колись вірила у тебе.

Тінь Вітру стояв, придивляючись до Еллі, і в його очах почало зароджуватися нове почуття — ревнощі. Він раніше не усвідомлював цього до кінця, але щоразу, коли мова заходила про Джека, в його грудях спалахував глухий біль. Спогади про те, як Еллі врятувала його, коли він був ще хлопчиком, міцно утримували його від остаточної ненависті до всіх білих, але зараз перед ним була не просто жінка, яка колись простягла йому руку допомоги. Тепер вона була тією, хто звертався до іншого чоловіка за підтримкою.

Його серце стиснулося, коли він згадав, як Еллі говорила про Джека. Про те, як вона вірить у нього. У її голосі була сила та впевненість, і це злило його. Він зробив крок ближче, щоб її слова не відступали, а навпаки, ударяли в його внутрішні стіни.

- Чому він? — несподівано прошипів Тінь Вітра, його обличчя спотворилося сумішшю болю та злості. — Чому ти віриш йому більше за мене? Я той, кого ти врятувала. Я той, хто тобі завдячує життям. Але замість того, щоб звернутися до мене, ти кличеш його, цього чужинця, який нічого не знає про твою душу, про твій біль.

Еллі здригнулася від раптової зміни тону в його голосі. Вона знала, що Тінь Вітру був прив'язаний до неї, але не усвідомлювала глибини його почуттів. Схиливши голову, вона подивилася в його очі, побачивши в них ту саму дикість, але зараз іншу. Це була ревноща, підкріплена давнім почуттям подяки і тим, що вона дала йому колись надію.

- Це не так, Тінь Вітра, - м'яко почала Еллі, намагаючись заспокоїти його. — Я завжди вірила тобі, і віритиму. Але зараз Джек — мій єдиний шанс дізнатися правду, допомогти цьому місту. Він...