Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

минуле — згадував щось про армію, про гея-замполіта, який неперевершено смоктав у новобранців, а потім уже розповідав про шоубізнес, ніби між цими двома історичними періодами нічого не відбувалося. 

— Ну… він командний гравець, — Ваня вдав, ніби не зрозумів підтекст. — Давно працюємо. 

— Ну, тебе жить, но булкі нє расслабляй с нім, — порадив опер, викинув у смітник тарілку й закурив, солодко потягнувшись на лавочці. З буса вийшла Тоня, знайшла поглядом експертів й вирушила до них. 

— Шо би она сєйчас нє говоріла, тока дакай, — тихенько крізь зуби вимовив опер, усміхнувся дівчинці й поплескав долонею по лавочці поруч із собою — сідай, мовляв. 

Ваня зібрався було попередити Трушина про ситуацію з вилученням розмови на подвір’ї моргу, та не встиг — Тоня всілася й одразу заговорила, звертаючись до обох: 

— Тут таке діло… Рома ж в страховой работал... 

— Ага, «Спокій», — зразу підхопив поліціянт. 

— Вони дзвонили, питали про слідство. Вони ж страхують всіх роботніков, там міліон в случає… Короче, міліон. Я знаю, Рома показував нам поліс. 

— І шо? Поліс у вас дома? 

— Має бути. Я подивлюсь потом. Так вони кажуть, щоб я зайшла завтра, тому шо якась комісія буде розглядати цю справу. І шось мені показалось, шо вони не хочуть платити. 

— Підараси, — констатував Віталій й коротко присвиснув, привертаючи увагу адміністраторки. Іра миттєво підійшла, викинувши по дорозі залишки їжі у смітник. От хто був у житті на своєму місці, так це вона — хоч би що відбувалося, ця жінка готова була розв’язати будь-яке питання. На користь проєкту та каналу, природно. 

— Значіт, Роман бил застрахован у сєбя на работє, а тєпєрь еті черті шото мутят со страховкой. Косят, короче. Надо би заєхать, шугануть лохов, со всемі камєрамі, — виклав ситуацію опер. 

— Ну... нє знаю, ето надо с руководством. У нас по плану похорони завтра. І я уже чувстствую, шо ми нє успєєм к суботє всьо склєіть… 

— А шо клеїть? Дєло ж только открито. 

— Ну, у вас открито, а нам надо фінал. Тут ілі дєлать «чекайте на продовження», но ето с продюсером надо рєшать, а она поза зоною, єй на день рожденіє подаріли білєти в «Ла Скалу», так она с мужем с утра полєтєла. Виключілі оба, отдихают. 

Соколова любить оперу? Оце так несподіванка! І оце так рівень — квитки в подарунок. І куди, це ж тобі не оперета! Ваня на останній день народження отримав лише декілька емодзі. Ну, й вітальний «корабель» на даху. А тут у людей Мілан… Бронзовий Голос не встиг навіть засумувати як слід, тому що опер зірвався. 

— Блядь, я на етот цирк нє подпісивался. Какая, нахуй, субота? Нам по дєлу тут на пол года, і ето тока начать. 

— Ваше руководство сказало, шо всє усілія, шо всє служби помогут. Так шо будєм надєяться. А по страховой я спрошу. У лінєйного сєйчас узнаю. 

Насправді лінія зі страховою компанією могла бути — тут і глядачеві цікаво, і каналу. Ваня чув історії про те, як потужні структури платили каналам, щоби їхні справи не «підсвічували». А тут такий козир — спроба уникнути виплати, ще й своєму колишньому працівникові! Та це дійсно не рівень Іри. І навіть не лінійного продюсера. Це рівень любителів міланської опери. 

Іра виправдовувалась — у паралельної знімальної групи теж запара, там вони застрягли на карантині в Азії, знімають матеріал про жінок, які виношують китайських дітей в Україні. З краденими органами було б простіше, там одразу був винний, лишалося б це просто нормально зняти. А тут тепер можна тільки сподіватися на швидке слідство — вибору немає, треба закрити ефірне вікно цієї суботи. За будь-яку ціну. 

Тоня блимала очима, переводячи погляд з поліціянта на адміністраторку. 

— Сначала похорони, всьо остальноє потом, — сказала вона, й усі замовкли. Дійсно, спочатку похорон. 

— Так, давайте писать розмову в парке, — підсумувала Іра й пішла давати чортів знімальній групі, яка біля автобуса знову травила анекдоти з Трушиним. 

* 

Антоніну всадовили на найкрасивішу лавочку, Іра стала поруч із камерою й знову почалось опитування: «розкажи про брата», «яким він був», «хто міг його вбити» і, неодмінно, «згадай якусь історію». Дівчина знову плакала і розповідала по колу одне й те саме. Більше матеріалу — більше сліз, їм потрібні різні локації та ракурси, аби витиснути з глядача емоції, які не дозволять аудиторії кинути цю історію і перемкнутися на інший канал. 

Трушин дістав телефон й пішов до машини «потєрєть по концертам», а Ваня стояв за спиною очкастого оператора й дивився. Якби курив, скурив би пачку. Якби пив — уже щось би взяв. Віталій пасся десь неподалік, робив собі хтозна-яку за сьогодні розчинну каву, плювався та кривився, коли Тоня промовляла щось надто жалісливе. 

Приблизно за годину до дівчини підсадили Шарапова з Жегловим і сказали розпитувати її. І тут опер здивував: виявляється, він поговорив з лікарем і з’ясував, що в крові Романа було знайдено чимало алкоголю — 2,7 проміле. З ким він міг пити? Чи впевнена Тоня, що брат був у зав’язці? 

Тоня ледве трималася — те, що ще залишилося від роботи стиліста-гримера, вже остаточно розпливлося, перетворивши сестру покійного на добряче вмазану Біллі Айліш в якомусь особливо трагічному кліпі. Звістка про бухло додала обертів її істериці, й тут Іра зупинила зйомку. Невже вони вирішили дати дівчині спокій? Ні, заміна акумуляторів. 

 

Група миттєво розбіглася на перекур, Антоніну віддали стилісту-гримеру — поправити жалобу на очах. Під час цієї паузи Ваня пішов з поліціянтом по надцяту каву і спитав, які в того версії. Віталій трохи подумав, розмішуючи паличкою чорну бурду, знову виразно скривився й сказав: 

— Ну, сінька — ето битовоє. 

— Тобто? 

— Шо тобто? Піл с кєм-то на крише. Шото нє подєлілі. І скінулі. 

— А з ким? 

— Надо іскать, — насупився поліціянт. — Всю сінєву подзаборную со двора провєрять. Найті разговорчєвого і дупліть. Шото да скажет. 

— А страхова? 

— Шо страховая? Я думаю — обичноє дєло. Оні всіда косят платіть. От і на своїх тоже крисят. І страхових бєз криши нє биваєт, там точно кто-то із бивших сідіт, разруліваєт, ми — в двєрі, он — на тєлєфон. І нам отбой. 

Ваня розізлився: 

— Шо значіт — отбой? Не можна ж кидати людей з полісом, тим паче своїх колег, навіть колишніх! 

— Ну, ти мнє говорішь, как ти хочєш, а я тєбє говорю, как будєт. 

— Ми все одно туди поїдемо. 

— Єдьте.