Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

долонею.

— І чого ж ти тут стирчиш? — запитав Еймос.

— Це моя служба, — відповіла Вей, киваючи головою на

величезні побудови довкола них. — КЕХ претендує на все це як

на свою власність. Я просто пильную, аби ніхто не зазіхнув на

неї.

— Хтось такий, як наш капітан.

— Та будь-хто, — сказала Вей уже твердішим тоном.

— Ну, як на мене, то воно бридота, довбана ця місцина.

— Атож.

— І що, ми тут так і правитимемо це занудство? Бо, як на мене, було б куди дотепніш, якби я взяв Голдена, а ти — свого Мертрі, та й придумали б усі ми вкупі, покликавши й нашу докторицю

на пораду, де б вишукати щось алкогольне на цій грязевій кулі!

— Ну, на звук воно дотепно, — сказала Вей. — Але я на службі.

Ззаду підійшов до Елві, схрестивши руки на грудях і

насупивши брови, Фаєз.

— Отакі справи? — мовив Еймос. — Але ж Голден десь тут, серед цієї забудови, а Мертрі, як я здогадуюсь, розшукує його.

— Може бути.

— То, якщо я знов сяду на візок і поїду повз…

— Краще тобі не робити цього, Еймосе. Мені дано наказ, щоб

ніхто не пройшов. Скоч на візок та розверни його в

протилежному напрямі, й тоді поміж нами не буде проблем. А

як намагатимешся й далі зазіхати на кехівську власність, доведеться мені застрелити тебе.

Шуєю Еймос пошкріб свою лисину. А автомат у його правиці

зробився ураз такий великий. От ніби загроза насильства надала

йому більшої значущості, а та значущість побільшила фізичну

вагу зброї. Елві почала робити часті й короткі вдихи, і здалося їй

на мить, що якось змінилося навіть саме повітря. Але то був

тільки страх.

— Там десь капітан намагається зробити так, аби знов

запрацювали реактори, — сказав Еймос.

— Тоді він порушив наші права власності й мусить піти геть! —

Але тут несхитність Вей дала слабинку: в її голосі зазвучало

щось подібне до жалю. — Коли настає час нам піти з цього світу, бувають куди гірші варіанти, ніж загинути на своєму посту.

Еймос зітхнув — Елві побачила, як опустилися його плечі.

— Сама й накликала це! — вигукнув він, ривком піднявши

автомата.

Відлунок пострілу прийшов іззаду — й Еймос похилився

вперед.

— Лежати! — крикнув Мертрі за їхніми спинами, й Елві

автоматично, неначе рефлекторно, присіла. Фаєз притулився до

неї ззовні, притиснувши її до масивного колеса. Автомат

бабахнув тієї самої миті, коли різким тріскотом прозвучав

пістолетний постріл. Елві визирнула. Вей лежала горілиць на

землі, розкидавши руки на боки. Еймос силкувався зіп’ястися на

коліна. Він і досі був обернутий спиною до неї, й на потилиці в

нього червоніла кров, але годі було розгледіти, звідкіля та

кровотеча. Ось повз Елві й Фаєза пройшов Мертрі, стріляючи з

пістолета: другий, третій, четвертий раз. Елві бачила, як із

кожним пострілом здригається захищена бронею Еймосова

спина. Мертрі стріляв без промаху. Вереск Елві звучав

пронизливо й якось недостойно.

Коли Мертрі обходив візка, Еймос обернувся і, з ревом, вистрелив тричі. Мертрі хитнувся назад, але не впав. Наступним

своїм пострілом він улучив Еймосові в стегно, звідки дзюрком

бризнула кров, і здоровило повалився на землю. Мертрі опустив

пістолета й прокашлявся.

— Докторесо Окойє! Докторе Саркісе! — звернувся він. Броня

на його грудях була геть посічена. Коли б не той захист, Еймосів

залп викинув би його серце через спину. — Маю сказати, що я

розчарований вашим рішенням приїхати сюди. А ще — вашим

вибором товариства.

Еймос ловив ротом повітря, дихання його було уривчасте.

Мертрі обережно підійшов до нього й носаком свого черевика

відкинув автомата геть. Метал засичав від контакту з химерною

хітиноподібною підлогою.

— Ви застрелили його, — сказав Фаєз.

— Звісно, саме це я й зробив. Бо він зазіхнув на життя членкині

моєї команди, — пояснив Мертрі, підходячи до Вей. Зітхнув. —

Жалкую тільки, що не зумів урятувати сержантку Вей.

Очі Елві були повні сліз. Ридання стрясали її тіло. Еймос підвів

руку. На