Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ВМЕР?
П’ятсот Українок у Кінґірі голосно на цілий світ відповіли:
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
П’ятсот Українок, що пішли з піснею в НАСТУП на московські танки — це не лише геройство, як думає наша сліпа, глуха і безрадна еміграція. Це щось у десять разів більше, як геройство. Це щось таке, чого і приблизно не спроможна окреслити людська мова. Хіба такі геніяльні українські Касандри, як Леся Українка, могли б нам дати приблизний образ, приблизне уявлення, що так то є. Мабуть, вона окреслила б це як «Воскресіння України». Так! Але це було і щось більше. Назвімо його дуже просто: «П’ятсот безсмертних».
Тоді це не була смерть п’ятьох сотень українських жінок під московськими танками; під ними навіки померла стара рабська хахландія, «раби атєчєства чюжова». А п’ятсот українок воскресли і воскресінням воскресили порив до самостійного життя — стали БЕЗСМЕРТНИМИ. П’ятсот безсмертних своєю кров’ю змили з України ганебну пляму столітнього рабства, ренегатства її провідної верстви, емігрантського багна, завезеного зі смітника всесвітнього братерства. А москалі тими танками відкопали Шевченків «Великий льох», де поетична уява пророка заховала Дух Святослава, Богуна, Мазепи. Сповнилося віще слово пророка — встав Дух Старої України і підніс на недосяжну, небесну височінь «П’ятсот Безсмертних» над Україною.
ВОСКРЕСЛА УКРАЇНА — Україна Прадідів Великих.
Воскресла, бо то вже не була славна оборона під Крутами, Базаром, Бродами, оборона, ВИМУШЕНА наступом ворога. Ні, це вже був НАСТУП на відступаючого ворога. П’ятсот українок своїми грудьми пробили панцир танків, відкрили підступну імперську політику москаля облудному і наївному світові.
ПРОБИЛИ.
Наслідки цього наявні. То була перемога Українського Духу. Духу над тілом. Шлях до цього вказаний ВИЩИМИ СИЛАМИ вже скоро 2000 років тому, і аж тепер зачинають розуміти покликані до цього.
Як дві тисячі літ тому, так і на Колимі в 1955 році залунав радісний славень перемоги: «СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПЕРЕМІГ».
ІНКАРНАЦІЯ УКРАЇНИ.
Наші (я з гордістю підкреслюю) «П’ятсот безсмертних» своєю смертю перемогли смерть України. Душі п’ятисот безсмертних українок вознеслися до неба і розпростерли над цілим світом приготованих численних уже базарів, Тризуб Хрестителя України, а не тризуб безбожницької інтелігенції 1917 р. Блиснув Тризуб, завершений ХРЕСТОМ, а не анонімною шпичкою УНР. І цей золотий Тризуб, завершений Хрестом, на українському блакитному небі розрісся вже над цілою Україною і чимраз яснішає і яснішає. Бачать його (з тривогою) вже і наші сліпі москвофільські блудні діти. Бачить Його і ворог, лютує, стріляє з найбільших гармат, ланцюгами танків перемішує кров українських красунь із сибірським снігом. Помагають ворогові і наші свідомі та несвідомі попихачі з «сучасних самостійних рад».
Та даремно! Не досягнути безбожним пігмеям Володимирового Тризуба, завершеного християнським хрестом. П’ятсот Безсмертних піднесли його на недосяжну для матеріялістичних гармат ДУХОВУ висоту. Піднесли і з висоти вказали гасло всім сущим: ЦИМ ПЕРЕМОЖЕШ!
Так! ЦИМ ПЕРЕМОЖЕМО.
Переможемо непохитною вірою у свій, і лише у свій, народ, якому Бог простелив безповоротний шлях до слави. Переможемо непохитною вірою у премудрість відвічних законів, що їх для спасіння людства створив Могута–Бог Вірою у Всевишнього і свій народ; у Тризуб, завершений Хрестом.
І тоді почуємо з небес радісний славень мільйонів українських душ, тіла яких закатував колись і катує тепер москаль:
СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПЕРЕМІГ.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
ВОСКРЕСЛА УКРАЇНА.
ОСАННА ВОСКРЕСЛОМУ СИНУ БОЖОМУ!
ОСАННА ХРИСТИЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ!
ОСАННА П’ЯТИСТАМ БЕЗСМЕРТНИМ!
РАДУЙСЯ, ГОРДА УКРАЇНО!
* * *
Коли, завдяки старанням адвоката Фроляка, Штепа дістав додаткову державну допомогу (старечої пенсії не вистачало на прожиток), а місто поселило його у малооплатне помешкання на вул. Джейн у Торонті, то я вже мав можливість відвідувати його частіше, а він завжди відвідував нас, коли приїздив до міста. Тоді у нас народилася донечка, і Штепа попросився бути її дідусем. Ані моя дружина, ані я не мали своїх батьків на чужині, а тому з великою радістю погодилися на його пропозицію — придбали батька і дідуся.
З того часу на річні свята Різдва Христового і Великдень пан Штепа як член родини разом з нами зустрічав народження і воскресіння Христа.
Тепер, з часової відстані, я згадую ті часи і не можу собі простити, що не намагався його зрозуміти як патріота, як людину, що не дивилася, «хто пише», а рекомендувала читати те, «що пишуть». А я, як член підпільної організації, непохитно вірив у те, що було писане «довірочно», а в пресі перечитував лише те, що «наші» писали, і лише в те вірив, а тому не міг глибше познайомитися з творами наших мислителів і класиків. Не міг зрозуміти причини, чому Павло Штепа від 1950–их років до жодного угруповання не належав і писав не те, що партія постановляла, а те, що зрощувало протимосковську боротьбу, що було підставою зростання самостійницького духу. Не що нам бажане, а що корисне ростові України. Все те, що партійщина пише, є жабодрачка, — говорив він. Завжди підкреслював те, що було на користь Україні, навіть на шкоду особистим інтересам. Уже надходить час затуплювати боротьбу проти комунізму, — говорив він у приватній розмові, — бо комунізм є лише зброя московського імперіялізму проти непокірних їм, насамперед України. Він завжди нагадував: «…вся наша енергія й увага тепер зосереджується на справі визволення. Мимоволі ми занедбуємо проблематику над закріпленням нашої державної самостійности. Ми не думаємо над тим, що з поваленням московської окупації боротьба наша з ними буде тягнутися ще довгі роки. І не лише з москалями, але і з іншими сусідами і не сусідами. А головне, що та боротьба буде
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українець і Москвин: дві протилежності», після закриття браузера.
