Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

Військової Організації і став активним підпільником, а згодом і членом проводу ОУН.

З доручення Євгена Коновальця Павла Штепу висилають у Канаду, де він бере активну участь у заснуванні відділів Української Стрілецької Громади. У січні 1928 р. за немалої міри участю П. Штепи у Вінніпегу створюється відділ окремої Організації Січових Стрільців (ОСС), а потім і в інших містах і провінціях. Розробивши мережу організації, він залишає організаційну працю і залучається до ідеологічно–виховного сектора. ОСС домовляються з «Новим Шляхом» і ведуть сторінку «Стрілецьких Вістей», на якій появляються статті П. Штепи «Чин і сила чи опортунізм» та «Замітки до ідеології і політичної програми Організації Українських Націоналістів». І з того часу, здається, П. Штепа цілковито посвячує себе літературній діяльності. Змістом своїх статей він недалеко відставав від статей Дмитра Донцова. Та окрім статей, він зачав працювати над творами глибшого і обширнішого змісту. Досліджував причини поразки визвольних змагань 18–20–х років. Збирає матеріали і пише двотомну працю «Українець і Москвин».

Триста років Москва грала на струнах української душі, а тому пісеньки про «єдиновір’я», «спільний корінь», «братерство», «слов’янське братство» і «нє било, нєт і бить нє может» української мови відігравало ключову роль у нешануванні чужої нам культури. Та коли була можливість пізнати правду про грабунки Києва боголюбськими і долгорукими, руйнування Батурина і масакру в нім Петровим військом, руйнацію Запорізької Січі байстрюками Катерини і нищення нашої інтелігенції століттями тими ж азіятами, нищення голодом мирного населення — українська душа воскресала. Не всі, правда, встигали вирости із Савлів у Павли, але Павло Штепа зумів зберегти козацьку закваску, а тому для нього не було тяжко позбутися московської отрути. І він пірнув у журналістичний світ: роками визбирував усе те, що появлялося у пресі і що можна використовувати як зброю в боротьбі проти відвічного ворога. Збирав матеріали не лише поточних видань, але і все, що писалося в минулому. Як начитана людина, він прекрасно знав, що комунізм є ворогом України, але також не забував, що комунізм — це дитина московського імперіялізму, що в Совєтському Союзі, як і в царській Росії, людина не варта нічого, доки не нагороджена кокардою. Як за одних, так і за других на духовні вартості людини не зважали. Там не питали, «хто ти?», тільки «чий ти?».

Доки він перебував у Брадфорді [1], то до нього добивалися тільки на кінець тижня, де він уже мав готові матриці, і нашим завданням було крутити циклостиль триста разів з кожною матрицею, бо тираж був на триста примірників. Та добре, коли все йшло так, як хотілося, але часто (і то дуже часто) матриця десь загнеться, а там друкарське чорнило не розійшлося добре — зачинай знову. Нам здавалося, що, попрацювавши наприкінці тижня в нього, ми зробили велику роботу. А хто у змозі оцінити ту роботу, яку виконував інж. Штепа кожного дня до пізньої години і сім днів на тижні? Хто оцінить людину, яка заощаджувала на їжі, щоб видати книжку — зброю проти ворогів його батьківщини? Бо не дбав, де і в чому його поховають, а витрачував заощаджені гроші на видання словників, яких уклав два — «Речівневий словник» і «Словник чужослів».

Такий був Штепа. Про його самовіддану працю я говорю з власного переконання. Кожного разу, коли я наближався до дверей його помешкання, то чув стукіт його друкарської машинки. У той час він уже не належав до жодної організації, бо, як він твердив, були патріоти, які своє життя готові були віддати за добро своєї держави, а тепер у розкошах мріють, коли повернуться на рідні землі і займуть керівні становища у відновленій державі. Всі сили, твердив він, треба скеровувати на рідний край, де іде боротьба не тільки в лісах України, а й у бюрах Києва.

До церкви не ходив, хоч і був дуже побожним. Намісники богів у будь–якій вірі — це слуги диявола, адже Бог один для всіх, а обов’язком землян є славити Його, а не грати його роль. Перебільшення молитов, як і надмірне користання сонячним світлом, спричиняє звихнення, — говорив він. І я зрозумів, що людина, яка в молитві просить здоров’я і сили для іншого, стає утоптаною стежинкою у заростях чужих турбот, на якій підосилені моляться за її здоров’я….І я молився, не запрягаючи Могуту до воза свого панування, а надіявся на свої власні сили. Силу Божества вбачав у наших святинях — Печерська і Почаєва; звідтам треба черпати дух сили і використовувати ту силу не на оздоровлення свого тимчасового у цім світі тіла, а на ріст духа народу. Не перебільшувати молитву за власне благо і не уменшувати в трудах на благо народу свого. Завжди підкреслював, що справжню користь у молитві отримає той, хто поборе егоїзм молитви для власної користи. Діяти так, щоб найбільші трудівники заздрили тобі, а коли говориш, то говори так, щоб вчилися від тебе, а як пишеш, то напиши так, як не було ще написано.

Надходили Великодні Свята…. Написати так, як не було ще написано, — маячило в наших головах. Брати приклад від великих і бути прикладом для менших. Та ніщо не може перевищити діяння Сина Божого? І…

Довгий страдницький шлях на Голгофу.

Кілька разів падав під тягарем взятого на себе хреста.

Зійшов до верху Голгофи.

Розп’яли.

Списом серце Його пробили.

Одягом Його поділилися.

Глумливу таблицю над Ним прибили.

Зганили; “врагом народа” оголосили.

Найближчі Його відцурались.

Віра в Нього у Його дітей захиталась.

Зневіра в Нього багато сердець задубила.

Вмер…

Земля затряслася в жаху. Небо спадало на недовірків.

Вмер!?

Велике серце Великої Матері Його сказало — Ні!

Не знало Воно, що саме сталося, але чуло — Ні!

Чуло Серце Матері, що приходить Щось.

Щось.

Щось величне, понад розум.

Щось яскравіше від сонця, нашої уяви.

Прийшла поклонитися не синові, тому Невідомому.

Тому Незнаному, Великому, що гряде.

Тіла нема! Порожнеча…

Але з небес несеться спів, радісний і чарівний.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Несеться божественний гімн херувимів.

ХРИСТОС ВОСКРЕСІ

Гімн перемоги Духа над тілом.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПЕРЕМІГ

Несеться гімн перемоги сил Божих над силами диявола.

Перемоги Добра над Злом, Правди над Кривдою. Серце Великої Матері, з святою сльозою щастя і любови, відповіло:

ВОЇСТИНУ ВОСКРЕС!

Цей величний, вічний, божественний образ чи не нагадує нам образ нашого Народу? Чи ж наш Народ не йшов Голгофою кілька сотень літ? Чи не падав кілька разів під тягарем великих ідей свого світогляду?